Археологи знайшли унікальні артефакти армії Вітовта на Полтавщині
Автор Сергій Нагорний
Розповів Ярослав Володарець-Урбанович, науковий співробітник Інституту археології НАН України, учасник Глинської археологічної експедиції 2016 року. Спеціалізується на дослідженні історії ранніх слов’ян додержавного періоду (до утворення Київської Русі).
Щойно завершили шостий археологічний сезон у Глинську. Експедиція досліджувала посад (неукріплену частину навколо фортеці) Глинського археологічного комплексу в урочищі Леваднюкова гора. Працювали на периферії поселення, віднайшли кілька господарських ям. Та найцікавіші знахідки – поховання п’ятьох вершників. Імовірно, вони брали участь у битві за Ворсклу 1399 року на боці литовського князя Вітовта.
Тоді Велике князівство Литовське розширювало свої кордони. Зокрема, за рахунок українських і білоруських земель. Цьому значно сприяло послаблення влади Золотої Орди. Впливові ординські воєначальники консолідувалися для захисту підконтрольної собі Лівобережної України від литовських зазіхань. Саме на Ворсклі (десь в околицях Більського городища чи Глинська) 12 серпня 1399 року відбулася сутичка армії Вітовта з військами хана Тимур-Кутлуя та його мурзи Едигея.
Вітовт, на той час молодий і необачний керманич, програв сутичку та поніс великі втрати. Подейкують, князь теж був поранений. У Більську досі побутує легенда, що Вітовт омив свої рани у місцевому джерелі. Тубільці запевняють, що це допомогло йому вижити. Натомість більшість воїнів Вітовта полягло. Достеменно знаємо про загибель 70 лицарів. Скільки полягло зброєносців і допоміжних військ – наразі невідомо. Адже ординці переслідували армію Вітовта до самого Дніпра. Тільки переправившись через ріку, литовці змогли врятуватися. За кілька років Вітовт продовжив боротьбу за Лівобережжя. Таку саму політику приєднання земель сповідували його наступники.
Цікаво, що саме в битвах за Ворсклу, Вітовт одним із перших застосував гармати на теренах Східної Європи. Та це були не ті залізні або чавунні гармати, що ми звикли бачити в підручниках. Тоді вони були дерев’яні з невеликими мідними оковками.
Цьогоріч ми з’ясували кілька важливих питань щодо Глинська та Полтавщини. Так у радянській історіографії досить довгий час насаджувалася думка, що ця територія була знелюдненою після батиєвого нашестя. Згодом її нібито заселили вихідці з Галичини, Волині та Московського царства.
Та наші дослідження довели, що в 13-14 ст. на цій території проживало місцеве слов’янське населення, що пережило ординську експансію. Воно мало розвинені ремесла, підтримувало економічні зв’язки з європейськими країнами, зокрема, з Прибалтикою. Доказ тому – розкопана кілька років тому яма з залишками необробленого бурштину, тогоріч – кузня. Також розкопали предмети, тотожні до знахідок у Кернаві – тодішній столиці Литви.
З-поміж найцікавіших знахідок цього сезону – поховання п’яти дорослих чоловіків, за припущенням, вершників. Достеменну інформацію матимемо після висновку антропологів. Вони дослідять будову кісток, нарости для кріплення м’язів і дадуть власну оцінку.
За попередньою інформацію, наші припущення підтверджуються. На кістках ніг у полеглих присутні нарости, спричинені навантаженням від тривалої верхової їзди. Також це свідчить про те, що воїни вправлялися в їзді з дитинства. В одного з вершників на ногах знайдені рештки шкіряних чобіт. Це показник статусу в тогочасному суспільстві. При всіх похованнях були вістря стріл, прикраси.
На особливу увагу заслуговують знайдені монети. Перша – золотоординський пул.
Кожний хан тоді карбував свою монету. Така валюта була в обігу досить недовго.
Друга монета зі срібла більш цікава. Вона – західноєвропейського походження із зображенням бастіону, вежі з баштами.
На українських теренах аналогів цієї монети немає. Скоріш за все, вона потрапила сюди від європейського лицаря-найманця, що воював на боці Вітовта.
Окрім решток воїнів знайдені речі побутового призначення, робітничі інструменти, зброя. Знахідки дозволяють говорити, що територія Полтавщини була втягнута в орбіту тогочасних європейських контактів. Суцільного дикого й незаселеного поля, про що стверджувала радянська історія, тут не було. Результати шостої Глинської експедиції це підтвердили.
До відома, у с. Глинське Зіньківського району Полтавської області працює Глинська археологічна експедиція. Її організував Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України за підтримки ГС «Останній Бастіон».
