Ближче до тіла Зеленського

Ось ви смієтесь з генеральної прокурорші, називаєте її дурепою та всякими іншими образливими словами, а вона, насправді, не така дурна, якою здається на перший погляд. І навіть здатна вчитись на матеріалах кримінальних проваджень. Щоправда, тільки в тих випадках, коли йдеться про можливість щось вкрасти з державного бюджету.

Як, напевно, пам’ятає політично стурбований читач, 26 травня 2020 року генеральний прокурор Ірина Венедіктова записала «відосик» – відеозвернення, розміщене на офіційному веб-сайті Офісу генерального прокурора – у якому обвинуватила свого тодішнього заступника, керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького, у неналежному виконанні службових обов’язків. Зрозуміло, що ідея «відосика» належала не  Венедіктовій, яка здатна самостійно оцінювати, хіба, якість губної помади, а главі держави Андрію Єрмаку. Андрію Борисовичу раптом закортіло звільнити Холодницького з посади й він розпорядився розпочати щодо керівника САП дисциплінарне провадження. А оскільки Холодницький, на відміну від директора НАБУ, хабарів останнім часом не брав і справами не торгував, то його звинуватили в неналежному розслідуванні кримінального провадження відносно колишнього першого заступника генерального прокурора України (а нині – народного депутата) Рената Кузьміна.

«На одному з найсвіжіших прикладів покажу Вам, – заявила Венедіктова у своєму вже легендарному «відосику», – як творять дива із справами в правоохоронній системі. Всупереч ухвалі слідчого судді, Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою не забезпечено прийняття законного рішення стосовно колишнього топ-керівника правоохоронного органу за фактом незаконного заволодіння земельною ділянкою в Києві. У рекреаційній місцевості в Пущі Водиці, де посадовцеві дали всього дві службові кімнати, він вирубав цінні дерева, обніс гектар площі парканом і збудував собі палац на 1000 квадратів. Ще в 2017 році йому повідомлено про підозру, потім він був у міжнародному розшуку, а торік став народним депутатом України. У листопаді 2019 року розслідування цієї справи було доручено детективам НАБУ. Прокурорами САП упродовж шести місяців після отримання цього провадження не було забезпечено виконання жодної слідчої та процесуальної дії, хоча попереднім органом досудового розслідування допитано понад 100 осіб та проведено 30 судових експертиз. « результаті, через порушення розумних строків провадження закрито. Відповідно, завдані мільйонні збитки державі не відшкодовані, незаконно вилучена земля не повернута громаді Києва, а підозрюваний уникнув відповідальності».

Звісно, якби б у Ірини Валентинівні було бодай дві клепки в голові, то вона б не стала згадувати це кримінальне провадження. Бо Холодницького багато в чому можна було обвинуватити – і в систематичних позасудових затриманням підозрюваних без передбачених ст. 208 КПК України підстав, і в причетності до вчинення директором НАБУ провокацій підкупу відносно народних депутатів, і в кричущих порушеннях порядку проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Але до чого він точно не мав відношення – так це до «справи Кузьміна», яка, насправді, кілька років розслідувалась у Головному слідчому управлінні Генеральної прокуратури України й була передана в САП у листопаді 2019 року вже після того, як сплинули всі розумні строки розслідування й суд зобов’язав прокурора закрити це провадження.

Зрозуміло, що прокурори Спеціалізованої прокуратури здивувались заяві Венедіктової й оприлюднили відкритий лист, у якому вказали генеральній прокурорші на очевидну безглуздість її звинувачень. Венедіктова зацікавилась «справою Кузьміна», попрохала довідку й виявила, що, насправді, у цьому провадженні було повідомлено про підозру не Кузьміну, а іншій особі – директорові Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами Євгену Єгорову. Більш того, це кримінальне провадження №42017250000000250 Генеральною прокуратурою України було давно скеровано до суду й обвинувальний акт щодо Єгорова перебував у Оболонському районному суді Києва на стадії підготовчого провадження (справа №756/974/18).

«Справу Кузьміна» я добре знаю, оскільки в 2015 році, коли її тільки починали розслідувати, я був запрошений у Генеральну прокуратуру України, де слідчі поцікавились моєю точкою зору, чи має ця справа судову перспективу. Йшлося про те, що за давньою традицією високопосадовці орендували в «Пущі-Водиці» занедбані державні дачі, вкладали в їх ремонт і благоустрій чималі кошти, після чого ставали власниками садиб. Не став виключенням і тодішній заступник генпрокурора Ренат Кузьмін, який у 2008-2010 роках у такий спосіб заволодів державною дачею в «Пущі-Водиці» і якого в 2015 році заступник генпрокурора Юрій Столярчук вирішив обвинуватити в привласненні земельної ділянки. Але я порадив не займатись натягуванням сови на глобус, оскільки ніякої судової перспективи ця справа не матиме. Натомість, якщо ставиться завдання засудити Кузьміна, розслідувати треба те, що раніше коїлось у Головному слідчому управлінні Генпрокуратури – благо є колишні слідчі (я дав їх прізвища), у яких, скажімо так, не склались відносини з Кузьміним і які готові були виступити заявниками.

Але Столярчук вирішив по-своєму і замість того, щоби розслідувати реальні злочини, вчепився в дачу Кузьміна. Одначе вийшло так, як я й передбачав. Тоді безумний Столярчук, зрозумівши, що на боці Кузьміна стоїть Цивільний кодекс України, 12 жовтня 2017 року повідомив про підозру директорові Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» Єгорову, звинувативши його в «зловживанні службовим становищем на користь Кузьміна», що «завдало тяжких наслідків інтересам держави та посібництві Кузьміну в самовільному зайнятті земельної ділянки». При цьому Єгоров (мабуть, через очевидну безперспективність справи) не був навіть відсторонений від посади й на сьогоднішній день продовжує очолювати КВ «Пуща-Водиця» Державного управління справами.

Ознайомившись з подробицями «справи  Кузьміна», Венедіктова – дарма що виглядає професійною ідіоткою – моментально зрозуміла, що й вона може прекрасно розташуватись у «Пущі-Водиці». Але, звісно, не на звичайнісінькій дачі, як Ренат Кузьмін, а в резиденції президента України. Для цього Венедіктова популярно пояснила обвинуваченому Єгорову, що від неї залежить, який буде вирок – обвинувальний чи виправдувальний. І що для того, аби підлеглі Венедіктової відмовились від підтримки обвинувачення в Оболонському суді, Єгоров має надати їй для проживання президентську резиденцію.

Обвинуваченому Єгорову нічого не залишалось, як піддатись на шантаж генеральної прокурорші й у червні 2020 року Венедіктова разом з родиною в’їхала в резиденцію президента України загальною площею 675,1 кв.м., що розташована за адресою: 04114, м.Київ, вул. Вишгородська, 85. Однак  користуватись цією резиденцією, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 січня 1994 року №18, можуть лише три особи – президент України, голова Верховної Ради України та прем’єр-міністр України. Тоді Венедіктова звернулась до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля з проханням видати секретну постанову Кабміну, яка б дозволяла їй жити в резиденції президента.

Чим саме генеральна прокурорша шантажувала Шмигаля нам невідомо – напевно, обіцяла прилюдно розповісти, на яких смітниках партія «Слуга народу» добирає генеральних прокурорів. Але як би там не було, 19 червня 2020 року Кабмін спеціально для Венедіктової терміново прийняв Постанову №506 «Про внесення змін до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 січня 1994 року №18, доповнивши цей пункт реченням такого змісту: «Ці будинки можуть використовуватися в порядку, визначеному суб’єктом управління, у період, коли вони вільні від проведення відповідних заходів та перебування або відпочинку таких осіб». Однак не шукайте текст цієї Постанови на сайті Кабінету Міністрів, Верховної Ради чи в базах нормативно-правових актів. Вона захищена від очей платників податків грифом «для службового користування».

Та оскільки завдяки лейтенанту Баканову в Україні не залишилось таких державних таємниць, які не можна було б купити, максимум, за 100 доларів, наводимо цю Постанову ім. Венедіктової в оригіналі.

Побачивши, що Шмигаль замість того, щоби включити генерального прокурора в перелік осіб, які можуть проживати в резиденції президента, переклав питання на «суб’єкта управління», тобто Державне управління справами, Венедіктова того ж дня викликала обвинуваченого Єгорова й шляхом шантажу примусила його виготовити та підписати фіктивний договір – про те, що вона, начебто, користується іншим будинком, №4-20, розташованим за адресою: 04114, м.Київ, вул. Вишгородська, загальною площею 200,1 кв. м., що складається з 5 кімнат, вартістю 50 341,83 грн. за один календарний місяць. А сама без будь-яких підстав стала разом з родиною проживати в резиденції президента України загальною площею 675,1 кв. м., що розташована за адресою: 04114, м.Київ, вул. Вишгородська, 85, який складається з шестикімнатного житлового будинку та допоміжних приміщень, сплачуючи за проживання, як за п’ятикімнатний будинок площею 200,1 кв.м.

До 8 липня 2020 року Венедіктова чекала, коли ж Державне управління справами розробить порядок проживання генеральних прокурорів у резиденції президента України. Не дочекавшись, Ірина Валентинівна уклала з обвинуваченим Єгоровим, якого вона продовжувала шантажувати, новий договір  – про оренду державної резиденції, яку вона самовільно захопила.

За проживання в резиденції президента Венедіктова зобов’язалась платити 63 990,00 грн. щомісяця. У той час як на утримання цієї резиденції з державного бюджету кошторисом передбачена сума 163 416,66 грн. щомісяця.

9 серпня 2020 року Венедіктова, продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на отримання неправомірної вигоди шляхом зловживання службовим становищем, знову уклала з обвинуваченим Єгоровим на тих самих умовах договір про надання їй у користування державної резиденції в Комплексі відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами.

Після цього Оболонський районний суд Києва ухвалою від 14 вересня 2020 року повернув прокурору обвинувальний акт відносно обвинуваченого Єгорова Євгена Глебовича. З чого можна зробити висновок, що для Ірини Валентинівни, нарешті, закінчилась епоха бідності…

За три дні до другого туру президентських виборів кандидат у президенти України Володимир Зеленський в інтерв’ю виданню «РБК Україна» розповідав, що він не бачить сенсу в президентських резиденціях і що після його інавгурації там мають жити дітки. От тільки Володимир Олександрович не уточнив – чиї дітки. І хто буде платити за їх проживання. Як бачимо, тепер в резиденції президента України проживає донька генерал-майора міліції, а платять за це зі своїх бездонних кишень українські платники податків.

«А ось ці резиденції – я не бачу в них взагалі жодного сенсу. У підсумку, як ми з вами їздимо, припустимо, в Європі по екскурсіях, і ти бачиш ці старі резиденції великих королів. Ну що це зараз? Це все для екскурсій», – говорив тоді Зеленський про президентські резиденції. Тому, виконуючи передвиборну обіцянку Недієздатного, пропонуємо зробити повітряну екскурсію в «Пущу-Водицю». З висоти пташиного польоту видно, що Ірина Валентинівна не звикла собі відмовляти ні в чому: донька генерала-майора міліції та дружина полковника поліції тепер живе в резиденції президента України коштом українських платників податків, які про це навіть не підозрюють.

Свій вікопомний «відосик» з «наїздами» на Холодницького Венедіктова закінчила словами:

«Президент Володимир Зеленський обіцяв громадянам нещадно боротися з корупцією і показати результати такої боротьби на ділі, а не на словах, як дехто раніше. Коли глава держави зробив мені пропозицію очолити Офіс генерального прокурора, він поставив мені питання: чи готова я реально, а не віртуально боротися з корупцією і зробити все можливе, щоб задовольнити запит в суспільстві на справедливість? Я просто не маю права підвести очікування громадян України, президента і моїх колишніх колег по роботі в парламенті. І не підведу».

Дякуємо, Ірино Валентинівно, за Вашу реальну, а не віртуальну боротьбу з корупцією. Нічого іншого ми від Вас і не очікували.