Буча

Це – точка відліку, після якої усі розумування про «недопущення колективної вини», «мій син – зв´язківець, який виконував свою роботу», «спорт і ролдугін – поза політикою», «мама-інвалід позбавлена ліків» і «донька не може розрахуватися за шкільний обід карткою» втрачають будь-який сенс.

Буча. Гупає у випалений мозок.

Суперечки про культурні впливи пушкіна і пугачової, світло від рубльовської «Трійці» і очищення симфонією шостаковича – позавчорашнє тло. Коли все, абсолютно все руське набуває ознак потойбіччя. Несумісного з цивілізацією.

Буча. Німує крик.

Не пацюк путін, не шаман шойгу, не кінь лавров, не хвойда скабеєва наказували стріляти в потилиці бучанам!!!

Буча. Заходиться серце.

Не оця перелічена сволота зв'язувала бучанам скотчем руки за спинами і замотувала голови футболками, щоб кров після пострілу з десяти сантиметрів не забризкала убивць!!!

Буча. Від страшних світлин сліпнуть очі.

Не газманов ґвалтував бучанок!!!

Буча. Ти ще воскреснеш, ти ще розцвітеш, рідненька…  

Не придурок марков грабував обійстя бучан!!!

Мародерили, гвалтували і вбивали наших бучан прості руські люди.

Буча… ти снись їм, проклятим, кожної ночі.

І цій сволоті усій загалом, де кожен – винен, не буде прощення. Смерть вам, фашисти.