Чергові «таємні додатки» Зеленського, якими він хизується

За його словами, є рамковий документ між Україною, Європою та США, а також окремі двосторонні гарантії з Вашингтоном. Частину з них розглянуть у Конгресі США, але окремі деталі та додатки залишаться закритими.

На перший погляд — це звична дипломатична риторика. Насправді — дуже тривожний сигнал.

У чому проблема — не емоційно, а юридично

Є три базові речі, які держава зобов’язана робити, коли йдеться про безпеку і війну:

1. Фіксувати зобов’язання публічно;

2. Проводити їх через парламент;

3. Розділяти відповідальність між інституціями.

Те, що ми чуємо зараз, — протилежність усім трьом пунктам.

«Розглянуть у Конгресі» ≠ ратифікують

Це ключова пастка формулювання.

У США:

• Treaty — ратифікується Сенатом (2/3 голосів): це справжні гарантії.

• Executive agreement — політична домовленість: може бути скасована наступною адміністрацією.

Зеленський не каже, що йдеться про treaty. Він каже: «розглянуть».

• Розгляд — не зобов’язання.

• Розгляд — це політичний жест, а не юридична гарантія.

Верховна Рада? А де вона?

Про ратифікацію в Україні:

• не сказано нічого;

• парламент не бачив повного тексту;

• частина документів буде засекречена.

Фактично нам пропонують модель: «Довіртесь президенту. Деталі ми вам не покажемо».

У воюючій державі, без виборів, з монобільшістю та ручним парламентом.

Історичний контраст, який все пояснює

Мінські домовленості:

• не були ідеальними;

• не були популярними;
  але:

• після Мінська-1 були проголосовані закони у Верховній Раді;

• після Мінська-2 була резолюція Ради Безпеки ООН;

• текст був публічний;

• відповідальність — колективна.

Тобто держава не ховалась за однією людиною.

А тепер — навпаки

Зараз ми бачимо:

• секретні додатки;

• персональні домовленості;

• відсутність парламентського контролю;

• апеляцію до «довіри».

І це не про те, хороший Зеленський чи поганий. Це про інше: чи має держава право будувати свою безпеку на слові однієї людини? Відповідь завжди одна — ні.

Найнебезпечніше — Зеленський цим пишається

Він не каже:

• «це тимчасово»;

• «це буде ратифіковано»;

• «парламент отримає повний доступ».

Він каже: «частина буде закритою — і це нормально».
Ні. Це ненормально.

Отже

Гарантії безпеки без ратифікації, без повного тексту і без парламенту — це не гарантії.
Це політична обіцянка, загорнута в секретність.

Україна вже проходила історію:

• «таємних домовленостей»,

• «вузького кола»,

• «ви не все знаєте, але так треба».

І щоразу це закінчувалося однаково.

Джерело

«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»