Червоні борозни

Дев'ятитравневе поле знову всуціль переоране червоними лініями-борознами.

І тут ось яка справа. Усе, що є у нас усередині толерантного, об'єднавчого, готового до братання і всепрощення, раптом запротивилося очевидно правильній ідеї щодо всеосяжного національного примирення. І несподівана ворожість до оспіваної Біблією і блазнем Зе поради: «отримав хук у праву щелепу – підставляй ліву під аперкот» викликана публічною промовою місцевого совкового муедзина біля Меморіалу Солдатської Слави у Полтаві.

Бо, повірте, не було бажання товкти воду в ступі – і на передумови, і на причини, і на роль осіб у Другій світовій війні вже доволі давно маємо усталену власну думку. І так само давно знаємо – переконувати когось, ураженого побєдобєсієм, у тому, що не 28 панфіловців врятували світ від нацизму, марно. 

А тут… Не скажемо, що «ошелешив» нас відгодований на сахарозі, застряглий у жовтеняцтві підтоптаний молодик, знову випханий на мерство застряглою у тому ж періоді біомасою (за влучним виразом криворізького наукового світоча). Але поцінуємо належно хамелеона, який міняє партійний окрас під кольори кожної наступної виборчої кампанії, у нього одного таки не відбереш – послідовного і принципового ретроградства. Як носився він з родинною, чи не генетичною, вірністю колгоспно-радгоспному ладу, так і носиться. Як святкував погибель мільйонів, так і святкує. Як обіцяв синів приводити на танці на кістках, так і приводить.

А його напускний патріотизм і єлей на адресу «ветеранів Великої Вітчизняної» і «сьогоднішніх захисників» нічим не відрізняється від «національного прозріння» блазня напередодні приїзду Блінкена. 

Ось нутро нашого неграмотного захисника «єдино правильної» історії:

За Зигмундом риторика мера щодо дат вочевидь вказує на його «спільне з українофобами падіння», запитай хоч би трохи розбитнішого школяра, і він тобі пояснить і збіги дат, і #какуюразніцу в термінах. 

А що оце за маячня:

І хто ж в Україні сьогодні спекулює фашизмом? Чи не та сила, під чиї штандарти ледве не став оцей «взірцевий українець»? Ми, коли остовпіли від оцієї фрази у «побєдних» реляціях солодкого промовця, вже у наступному рядку чекали від нього чіткої відмашки на «збіговисько недобитих карателів». Бо ідейний соратник нашого кликуші – божевільний фюрер Мордору ‒ саме таким «збіговиськом» вважає Європу з Україною.

Нічого коментувати і в оцьому вихлюпі ненависті до справжніх героїв України:

Принаймні, і тут це керівне горечко послідовне – як «самовіддано» воював з пам'ятником Івану Степановичу, так і наразі судомить його від українських прапорів на петровському фалосі.

Тож, маючи такого соцького, доречно ще раз нагадати його роботодавцям про «борозни» поміж червоними лініями. І хоча доведеться визнати, що вакцинувати промерський гурт від вірусу победобєсія нічим, рекомендуємо статистам 9-ти Травневого свята спробувати відповісти самому собі на декілька запитань. До речі, нормальний світ вже знає відповіді.

Хто розв'язав Другу світову війну – Адольф Гітлер, Йосип Сталін, Вінстон Черчилль?

Зоя Космодем'янська – перша героїня Великої Вітчизняної чи палійка-терористка?

Жуков – великий полководець чи «страшна і недалека людина»?

Кому служили українці в дивізії СС «Галичина» і росіяни в РВА Власова?

Чи має рацію путін, оголошуючи Перемогу світу над нацизмом винятково тульсько-уральською?

«Прапороносці» Олеся Гончара ходили у визвольний похід чи на окупацію?

Як зв'язати діда Пилипа Денисовича Киву – Героя Радянського Союзу, дійсного ветерана і прекрасну людину (увага, хайп: ваш, панове, тутошній автор у часи, коли, задравши штани, ще біг за комсомолом, був колегою Пилипа Денисовича у лекторській групі обласного молодіжного штабу, тоді – ОК ЛКСМУ, і мав з ним не лише ділові, а й приязні стосунки) – з його божевільним онуком Іллею? І меморіальна дошка, встановлена у Полтаві дідові онуком – випендрьож маразмуючого зажопника, чи «має право»?

З вашого дозволу, ділимося твердим власним переконанням.

Розмаювати «синеньким скромним платочком» і гарцювати на кістках мільйонів вже ніколи не станемо, тихо вип'ємо двісті грамів за царство небесне рідного дядька і ще трьох двоюрідних дідів і дядьків. Без них осиротіло і наше дитинство. 

P.S. Щодо конкретики. Оскільки усі спроби поколінь щось протиставити тертуліановому Credo, quia absurdum зазнали невдачі (для цікавих про теолога-розумаку Квінта Септи́мія Флоре́нса Тертуліа́на тут), вірянам залишається вірити. Авжеж, переважно у безглуздя. Бо в іншому випадку віра набуває матеріалістично-обґрунтованого вигляду і ознак науки.

Колегам, котрі все ніяк не дистанціюються від безглуздя, порада: студіюйте архіви, документи, спогади, опінії притомних. Зокрема, на сайті Останнього Бастіону.

Наражаємося на «фе» тертуліанівців, та все ж виголошуємо і своє кредо: криваві борозни, проорані Перемогою-45, бажано заборонувати якомога швидше. Нехай червоними маками проростає вдячна пам'ять.

Земля вам легким пером, дядьки і діди.