Найкраще про звірства більшовиків говорять самі ідейні комуністи (марксисти). Важливо пам'ятати, злочинцями були вихідці з Юдиного коліна.
Ось, що згадує про старші часи більшовицької повені 1917-1929 років академік АН СССР, Герой соціалістичної праці та відомий математик Анатолій Дородніцин. Невдовзі навіть йому довелося визнати совєцький режим за владу, пристосувавшись до існування у тюрмі народів:
«Наше село знаходилося неподалік Києва, і до нас доходили чутки про те, що творила так звана Київська ЧК... Навіть дітей у селі лякали ім'ям місцевого чекіста Блувштейна. Коли Київ і наше село зайняли дєнікінці, батько вирушив до Києва роздобути ліки для лікарні.
Завали трупів — жертв ЧК — ще не були розібрані, і батько бачив їх на власні очі. Трупи із вирваними нігтями, зі здертою шкірою замість погонів і лампасів, трупи, роздавлені під пресом. Але найстрашніша картина, яку він бачив, це були 15 трупів із черепами, пробитими якоюсь тупою зброєю, порожні всередині.
Священники, кому з них пощастило вижити у ті страшні дні, розповіли йому, у чому полягали тортури: одному пробивали голову, а наступного змушували з'їсти мозок. Потім пробивали голову цьому, і з'їсти його мозок змушували чергового. І так тривало кілька тижнів».
Міністр закордонних справ росії після Лютневої революції, а згодом посол у Парижі (1917-1918) Павєл Мілюков також жахається від нелюдського варварства адептів марксизму-лєнінізму-сіонізму. Ось, як він описує садизм комісарів і ЧК того періоду у своїй книзі «Росія на зламі»:
«Звільнені від будь-яких юридичних норм, горезвісні слідчі вишукувалися у вигадуванні способів отримати зізнання всілякими тортурами, а кати влаштували зі страти своєрідний спорт п'яних вином і кокаїном людей, які нерідко закінчували свою кар'єру у божевільні. Кожен провінційний відділ «Че-Ка» мав свої улюблені способи «дізнавання підозрюваних».
Так, у Харкові скальпували череп та знімали з кистей «рукавички», а у Воронежі садили голими у діжки, втикані цвяхами, і катали їх, випалювали на лобі п'ятикутну зірку. Священникам у Новочеркаську одягали вінок із колючого дроту, тоді як у Царицині та Камишині пилили кістки пилкою та сміялися жертвам в обличчя.
У Полтаві та Кременчуці пригадали Мазепові діяння на користь шведів, тамтешніх мешканців садили на кіл, спершу зґвалтувавши. В одній тільки Полтаві таким чином було посаджено на засмалений кілок 18 ченців і понад 20 чорниць, спалено повсталих селян. Лемент стояв кілька діб.
У Катеринославі більшовики розпинали та добивали камінням тих містян, які зуміли пережити пекельні тортури садистів. В Одесі офіцерів смажили у печі та розривали лебідками навпіл. У Києві клали в труну із трупом, що розкладався, ховали живцем, а потім через пів години відкопували...».