Чи була армія у давнього Шумеру, звідки пішла людська цивілізація?
Зі шкільних підручників нам втовкмачують про державу Шумер, яке мало власне військо. Насправді все просто і складно водночас.
Почнемо з того, що не було ніякої армії у Шумеру, так само як і не було ніколи такої держави у межиріччі Тигру та Євфрату. Однак була країна, заселена народом – шумерами, – і розділена на купу міст-держав (попередників грецьких полісів – прим. ред.).
Наймогутніше з них, Урук, у час розквіту мало населення аж 4000 осіб. Сусідні ж – Кіш, Ур, Ешнунна, Умма, Хафадж, Лаґаш, Ніппур – по черзі, підкоряли одне одного, поки із Півночі не прийшли аккадці.
Ось ці чужинці впокорили всіх, але теж не на довго, бо із Заходу вдерлися амореї. І лише століттями потому, добряче змішавшися між собою, всі ті племена, нарешті, спаялися в єдиний народ – вавилонян.
Та все ж, велика подібність у шумерських, так би мовити "армій", була. Почнемо з того, що суспільна організація і політична роздробленість не давала шумерам вести загарбницькі війни (хіба що, грабіжницькі вилазки проти еламітів).
Тож, уся їхня войовничість витрачалась у міжусобних війнах. Луґалі (тобто, правителі міст) мали свої військові з'єднання, а храми з жерцями свої – наймані; при цьому воїнська служба була спадковою.
Основу війська складала важка піхота озброєна списами, сокирами, булавами, ножами. Слід також зауважити, що шумери вперше в історії людства почали використовувати бронзову зброю, винайшли колесо і застосували його у війні, створивши, знову ж таки, перші колісниці.
Армії, звісно ж, були невеликими. Місто-держава Лаґаш, наприклад, міг виставити не більше 1000 піхотинців і 20 колісниць, які були чотириколісними та маневровим елементом, але через свою велику вагу – повільні й неповороткі.
Запрягали бойові колісниці онаграми – дикими ослами – по чотири в кожну; такий екіпаж розганявся не більше ніж до 25 км/год. Судячи із зображень, які дійшли до нашого часу, колісничних було двоє: візник управляв онаграми, а воїн вів бій.
Озброєння було навішене на бортах: сулиці, які воїн метав на ходу, або з місця. Обидва колісничних мали на озброєнні списи, сокири, булави та ножі та могли вести рукопашний бій, зійшовши з колісниці або стоячи на ній.
Задача колісниць була зламати лави ворога прямим ударом, або розстроїти їх закидуючи противника сулицями. Тоді до справи бралася піхота...
Піхотинці шикувались у фаланґи з шести шеренг по 11 осіб у кожній. Перші три шеренги фаланґи, здебільшого, складали професійні вояки, три останні – ополченці.
Як бачимо, на відміну від римлян і греків, шумерські десятки утворювали шеренгу, а не ряд (колону), як римські контубернії та грецькі еномотії. Шумерські міські загони відзначалися на диво сильною дисципліною і достатньо високою виучкою.
Головною ж слабкістю армій шумерів була мала кількість стрільців і пращників. Це пояснюють двома факторами:
- по-перше, відсутність деревини, яка годилась би для виготовлення луків;
- а по-друге, підготовка стрільця займала багато часу протягом багатьох років.
Стрільці із метальниками сулиць ставали основою храмових дружин та охоронцями луґалів. І саме мала чисельність стрільців призвела до завоювання Шумеру аккадцями.
Автор – Олександр Писаревський, фаховий історик-краєзнавець, ветеран АТО/ООС і боєць підрозділу Територіальної оборони міста Дніпро
