Шухевич-«Чупринка» як символ боротьби українців за свободу
Мудрого — не одурити, чесного — не купити, а мужнього — не зламати...
Це слова, сказані однією з найвеличніших постатей української національно-визвольної боротьби середини XX століття, людиною незламної волі Романом Шухевичем. Московити продовжують до сьогодні лякати його ім'ям дітей.
Він народився 30 червня 1907 року у Львові; того ж року 26 липня був охрещений в Успенському соборі. Історичні джерела свідчать, що Шухевичі належать до старих, заслужених галицьких священицьких родів, які у XVIII-XIX століттях відіграли важливу роль у становленні українства на захід від річки Буг.
Усе своє свідоме життя Роман Шухевич був відданий українській національній справі. Цьому факту сприяла випадкова зустріч у Львові у 1921 році з полковником Армії УНР і вождем УВО Євгеном Коновальцем.
Власне під його впливом майбутній генерал-хорунжий УПА долучився до активної національно-визвольної боротьби. Треба погодитися з думкою, що на становлення політичних поглядів Шухевича переважний вплив мали як події Першої світової війни, так і нещадний спротив земляків ворожим навалам зі Сходу й Заходу під час Перших визвольних змагань.
Буремний час 1914-1922 років залишив вагомий слід на серці та душі Романа Шухевича. У майбутньому це стало спонукальним фактором у боротьбі за тріумф високих ідеалів українського націоналізму.
Тому не дивно, що пристрасна відданість українській національній ідеї, наполегливість і непохитність, енерґійність та дієвість, запал і бадьорість — його характерні риси від ранніх літ до дня загибелі. (Одиниці могли похизуватися подібним).
Ставши членом УВО, а згодом і ОУН, у 1930-х роках Шухевич виявив себе як особистість фізичного гарту. Спираючися на високі ідейні вартості, Герой України готував справедливу помсту за розстріли української інтеліґенції в СССР і винищення кількох мільйонів українських селян штучним голодом — атентат на більшовицького консула Андрєя Майлова у 1933 році.
Навіть вирок Львівського суду — 4 роки ув'язнення у концентраційному таборі Береза Картузька за орґанізацію вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького — не зламав хороброго українського воїна. У тюремних катівнях Шухевич відточував ідеолоґічні й теоретичні знання для подальшої боротьби за Українську Соборну Самостійну Державу.
Згодом деякі навички знадобились у реальних боях за вільну Карпатську Україну (1938-1939). Амністований 1937 року, Роман Шухевич разом із Зеноном Коссаком і Михайлом Колодзінським подався на Закарпаття, де був одним з орґанізаторів Карпатської Січі.
Після падіння Польщі він бере активну участь у створенні взимку 1940 року у Кракові Революційного Проводу ОУН Степана Бандери, проводить курси національно-культурної та суспільної праці. Також на високому рівні орґанізовує військові вишколи для членів і симпатиків ОУН.
Роман Шухевич був певен на всі 100%, що кожна хвилина може змусити українських патріотів взяти зброю в руки, організувавши національні збройні сили та стати в оборону власної держави. Адже борня за волю завше має сенс!
У цей час Шухевичу доручили формування Дружин Українських Націоналістів, а вже за рік — Української Повстанської Армії. Тоді ж він бере собі псевдо «Тарас Чупринка», під проводом якого українське вояцтво веде переможну боротьбу на Волині, Галичині та Поділлі.
У Романа Шухевича, попри високий авторитет у націоналістичному середовищі, була витримана скромність. Йому достатньо було бути звичним бійцем, аби вільно дихала українська земля: «У Збройних Силах самостійної Української Держави мене задовольнить найнижча посада, щоб тільки Україна була вільною...».
Загибель командира УПА 5 березня 1950 року болісно вдарила по національно-визвольній боротьбі, яка остаточно перейшла у підпілля. Але постать Шухевича не припиняла бути тим орієнтиром; за ним ішли й на життя, і на смерть цілі покоління українських націоналістів.
Незадовго до смерті «Тарас Чупринка» розмірковував над тим, що у разі, якщо його народ змириться з небезпекою, не намагатиметься її подолати, то поступово зникне з лиця землі. Бо для Романа Шухевича, навіть в останні хвилини перед смертю, боротьба за волю українців, за суверенне державне існування і розквіт, була змістом життя.
Слава, честь, шана і подяка за бойовий, незламний Чин великому сину України!
