Чи є в Україні диктатура?
Диктатура і свобода — речі несумісні.
Трамп назвав Зеленського «диктатором», і мій інженерно-юридичний перфекціонізм негайно зажадав визначення поняття «диктатура» та перевірки, чи відповідає цьому визначенню висунуте звинувачення.
І ось що маємо (з моїми коментарями у дужках):
«Диктатурі притаманні: відсутність поділу влади («монобільшість» – КК), її повна концентрація в руках однієї особи, кількох або групи осіб («4-5 менеджерів» – КК);
«...обмеження демократичних прав і свобод людини й суспільства» (воєнний стан, заборона виїзду з країни за статевою ознакою – КК);
«Придушення функціонуючих на демократичних і юридичних засадах політичних і соціальних груп та асоціацій, будь-яких форм громадянської непокори» (переслідування незгодних, журналістів, репресії, заборона масових зібрань – КК);
«...законодавче закріплення правової основи нового соціального порядку, покликаного насамперед забезпечувати інтереси правлячих сил» («Дія», Дія.Сіті, «вовина тисяча», податковий терор, ручне керування судовою та правоохоронною системами тощо);
«Політичні рішення в умовах диктатури, базовані переважно на ідеології месіанства, мають агресивний, імпульсивний, часто невиправдано жорстокий характер» (Антоненко, Кузьменко, Дугарь, Червінський, ген. Галушкін, ген. Горбенко, п-к Лапін, Порошенко — список довгий – КК);
«...методи політичного і соціального контролю ґрунтуються на силі страху, жорсткій дисципліні, насильстві, спотворенні суспільної та індивідуальної свідомості» (єдиний телемарафон, активне використання Telegram-каналів як інструменту впливу – КК).
Додайте сюди повну глухоту Зе-влади до голосу суспільства та його вимог – і ось вам картина маслом.
Але також:
«В окремих випадках диктатура може бути соціально позитивним явищем, зокрема коли вона встановлена з метою збереження законності й забезпечення громадського порядку, виходу з політичних і соціально-економічних криз, боротьби із зовнішньою агресією, припинення громадянської війни та досягнення національного або міжнародного примирення.»
Особисто мене вкрай тривожить проросійський вектор заяв містера Трампа, але з суто формальної точки зору те, що відбувається у сучасній Україні, дійсно має ознаки диктатури.
Чи є в Україні справжня диктатура, як у Білорусі чи за поребриком?
Ні. Інакше я б зараз тихо лежав у Таращанському лісі або розповідав про кібербезпеку співкамерникам у діда Лук'яна.
Чи може українська напівдиктатура стати справжньою, жорсткою?
Може.
Чи допустить її виникнення мудрий народ?
Не знаю. Частина суспільства чомусь припускає диктатуру як засіб захисту від зовнішньої агресії. А вчорашня сумна річниця вбивств Героїв Небесної сотні пройшла майже непоміченою. І ті, хто зараз при владі, були по той бік барикад.
Якось за всією цією світовою психопатією забувається, за що і заради чого триває війна: за свободу передусім.
А диктатура і свобода — речі несумісні. Про це хотів нагадати.
P.S.: Зрозуміло, що визначень поняття «диктатура» існує багато, але в кожному з них ми знайдемо схожості із сучасною Україною.
