Чим далі від Києва війна — тим більше з’являється політичних ігрищ на кістках
Смачну каву в сонячному Києві вам забезпечують сотні загиблих та поранених чоловіків та жінок щодня
Чим далі від Києва війна — тим більше з’являється політичних ігрищ на кістках. Одні починають «шукати винних» та готуватися до нового політичного сезону, а інші — «стрілочники» — намагаються, очікувано, перекласти відповідальність за всі помилки на армію.
Учора в ефірі «Фейгин Live» «голос Офісу Президента» Олексій Арестович підняв питання відповідальності за підготовку до війни, оборону півдня на Кримському напрямку та забезпечення, навченості Територіальної оборони. Якщо читати між рядків — суспільству потрібно дати крайніх та визначити винних за допущені помилки.
Так от, якщо хтось не знає або забув, то я нагадаю — Збройні сили України займаються застосуванням та підготовкою армії. А їх забезпеченням, переозброєнням та розвитком, як і підготовкою держави до оборони у мирний час займається Міністерство оборони, Верховна Рада та Кабмін. Але найголовніше інше — усі ключові прізвища які відповідають за ці процеси визначаються виключно з Офісу Президента.
Тому, пане Олексій, можете почати свій «маленький джихад», як Ви озвучили, з Ваших колег по Офісу, а саме:
- хто понесе відповідальність за призначення Міністром Тарана та НГШ Хомчака, які фактично на два роки зупинили розвиток ЗСУ?
- хто понесе відповідальність за провал державного оборонного замовлення два роки поспіль?
- хто понесе відповідальність за такі проекти як «два корвети до 2035 року» які з‘їли значний відсоток оборонного бюджету та не працюють в цій війні?
- хто понесе відповідальність за штучне блокування запуску Територіальної оборони на рік, через небажання щоби Закон був не від Президента?
І головне — хто три місяці з дня в день говорив, що «війни не буде» та блокував усі намагання військових почати проактивну підготовку?
І якщо хтось раптом забув, то я нагадаю, що смачну каву в сонячному Києві вам забезпечують сотні загиблих та поранених чоловіків та жінок щодня. Щодня. І сьогодні шукати винних серед них — абсолютно не найкраща ідея. Винні не в армії, хоч і там є кого і за що спитати, винні у високих кабінетах які формували бюджети, політики та визначали прізвища на ключові посади.
