Чобіт, що вічно топче людське обличчя: Орвелл про майбутнє диктатури
Як перетворити людину на раба: моторошні одкровення Джорджа Орвелла.
Колишні цивілізації стверджували, що вони засновані на любові та справедливості. Наша заснована на ненависті. У нашому світі не буде інших почуттів, окрім страху, гніву, тріумфу й самоприниження. Усі інші ми винищимо — усі.
Маси ніколи не повстають самі собою і ніколи не повстають лише тому, що їх пригнічують. Ба більше, вони навіть не усвідомлюють, що їх пригнічують, доки їм не дадуть можливості порівнювати.
Яких поглядів дотримуються маси, а яких — ні, байдуже. Їм можна надати інтелектуальну свободу, адже інтелекту в них немає.
Люди здебільшого — слабкі, боягузливі створіння. Вони не можуть витримати свободи, не можуть дивитися правді у вічі, тому ними повинні керувати й систематично їх обманювати ті, хто сильніший за них.
Влада — не засіб, вона — мета. Диктатуру встановлюють не для того, щоб захищати революцію; революцію здійснюють для того, щоб установити диктатуру. Мета репресій — репресії. Мета катування — катування. Мета влади — влада.
Правляча група залишається правлячою доти, доки вона здатна призначати своїх наступників. Партія переймається не тим, щоб увічнити свою кров, а тим, щоб увічнити саму себе. Неважливо, хто наділений владою, аби лише ієрархічний лад залишався незмінним.
Партія має дві мети: завоювати всю земну кулю та назавжди знищити можливість незалежного мислення.
Якщо вам потрібен образ майбутнього, уявіть чобіт, що вічно топче людське обличчя.
І пам’ятайте: це назавжди. Обличчя, яке можна розтоптати, завжди знайдеться. Завжди знайдеться єретик, ворог суспільства, якого знову й знову перемагатимуть і принижуватимуть.
Ми розірвали зв’язки між батьками й дітьми, між чоловіком і жінкою, між однією людиною та іншою. Ніхто вже не довіряє ані дружині, ані дитині, ані другові. А невдовзі не буде ні дружин, ні друзів. Новонароджених ми забиратимемо в матерів, як забираємо яйця з-під квочки. Розмноження стане щорічною формальністю, як поновлення продовольчої картки. Не буде іншої вірності, крім вірності Партії. Не буде іншої любові, крім любові до Старшого Брата. Не буде іншого сміху, крім переможного сміху над поваленим ворогом. Не буде мистецтва, літератури, науки. Коли ми станемо всесильними, то обійдемося без науки. Не буде різниці між потворним і прекрасним. Зникне допитливість, життя більше не шукатиме собі застосування. З різноманіттям задоволень ми покінчимо. Але завжди буде сп’яніння владою — що далі, то сильніше й гостріше. Завжди, щомиті, буде пронизлива радість перемоги, насолода від того, що ти наступив на безпорадного ворога.
Як же легко вдавати із себе ідейного, не маючи навіть уявлення про самі ідеї.
Кінець уже міститься в початку.
Правовірний не мислить — він не потребує мислення. Правовірність — це стан несвідомості.
Поступово стаючи найсильнішим зі спонукань, страх ламає моральний хребет людини й змушує її заглушувати в собі всі почуття, крім прагнення до самозбереження.
Тепер, коли він зрозумів, що він мрець, важливо прожити якомога довше.
Неможливо побудувати цивілізацію на страху, ненависті та жорстокості. Вона не встоїть.
Коли війна стає нескінченною, вона перестає бути небезпечною.
У завоювання світу найбільше вірять ті, хто знає, що воно неможливе.
Достовірним є одне: смерть не приходить тоді, коли на неї чекаєш.
Ми зустрінемося там, де немає темряви.
Майбутньому чи минулому — часові, коли думка вільна, люди відрізняються одне від одного й живуть не на самоті, часові, коли правда є правдою, а минуле не перетворюється на небилицю.
Від епохи однакових, епохи самотніх, від епохи Старшого Брата, від епохи дводумства — вітання!
Його розум заблукав у лабіринтах дводумства. Знати й не знати; вірити у власну правдивість, викладаючи ретельно продуману брехню; одночасно дотримуватися двох протилежних поглядів, розуміючи, що один виключає інший, і бути переконаним в обох; логікою вбивати логіку; відкидати мораль, проголошуючи її; вважати, що демократія неможлива і що Партія є хранителькою демократії; забути те, що належить забути, знову викликати це в пам’яті, коли знадобиться, а потім негайно знову забути; і, найголовніше, застосовувати цей процес до самого процесу — ось у чому найбільша тонкість: свідомо долати свідомість і водночас не усвідомлювати, що займаєшся самогіпнозом. Навіть значення слова «дводумство» неможливо зрозуміти, не вдавшись до дводумства.
Здоровий глузд — поняття не статистичне.
Братство неможливо винищити, адже воно не є організацією у звичайному розумінні. Його не скріплює ніщо, крім ідеї, а ідея — незнищенна.
Те, що істинне зараз, було істинним споконвіку й залишатиметься таким навіки.
Якщо ти відчуваєш, що залишатися людиною варто, навіть якщо це нічого не дає, — ти все одно їх переміг.
Джордж Орвелл, «1984».
