Чому люди вірять брехні, навіть бачачи правду?

Експеримент Аша: як більшість змушує сумніватися в очевидному

У 1961 році американський професор Аш зібрав в одній кімнаті сімох людей. Їм повідомили, що вони братимуть участь в експерименті з дослідження сприйняття дійсності. Насправді ж піддослідним був лише один. Решта шість осіб були помічниками професора, метою яких було введення в оману справжнього учасника експерименту.

На стіні були зображені лінії завдовжки двадцять п’ять і тридцять сантиметрів. Лінії були паралельними, і те, що лінія завдовжки тридцять сантиметрів довша за іншу, було очевидно. Професор Аш ставив запитання кожному з присутніх, і шість його асистентів в один голос відповідали, що лінія у двадцять п’ять сантиметрів довша за другу.

У 60% випадків справжній піддослідний також стверджував, що лінія у двадцять п’ять сантиметрів є найдовшою. Якщо ж він зазначав, що лінія у тридцять сантиметрів довша, шість помічників професора починали глузувати з нього, і під їхнім дружним тиском у 30% випадків піддослідний зрештою приєднувався до думки більшості.

Дослід проводили над студентами й викладачами (людьми не з найлегковірніших), і з’ясувалося, що дев’ятьох із десяти вдалося переконати в тому, що лінія у двадцять п’ять сантиметрів довша за лінію у тридцять сантиметрів.

Дивовижно, але навіть після того, як піддослідним пояснювали сенс експерименту та роль у ньому шести асистентів, 10% з них продовжували стверджувати, що лінія у двадцять п’ять сантиметрів є найдовшою.

Ті ж, хто визнавав свою помилку, знаходили безліч виправдань — на кшталт проблем із зором або невдало обраного кута спостереження.