Чому Україні зарано відкривати експорт зброї

Зараз багато говорять про необхідність дозволити експорт військової продукції з України.

Мовляв, це допоможе національним виробникам зброї та військової техніки вижити в умовах, коли держава не має грошей на закупівлю такої необхідної на фронті продукції, наповнить бюджет і, зрештою, призведе до зростання замовлень усередині країни та кращого забезпечення армії.

Давайте розбиратися.

По-перше, Україна сьогодні не виробляє всю номенклатуру озброєнь: не виготовляє танки, бойові машини піхоти, артилерійські системи (майже не виробляє), не створює літаки, вертольоти, ракети (майже ні). Ми не виробляємо стрілецьку зброю й боєприпаси (ну, майже не виробляємо — за винятком ліцензійного складання). У країні гострий дефіцит вибухових речовин — практично вся потреба покривається імпортом.

Чим же нам торгувати?

Бронемашинами, мінометами (але не мінометними мінами — усі пам’ятають якість цієї продукції), станціями РЕБ і РЕР, ну і, звісно, дронами — повітряними, наземними, морськими. Адже Україна попереду всієї планети (на жаль, разом із нашим ворогом — росією) в застосуванні дронів у військовій справі. Ось де, здається, золота жила!

Але це лише на перший погляд.

І морські, і наземні, і повітряні дрони на 90–95 % складаються з китайських (і не тільки) комплектуючих. Ми виготовляємо трохи електроніки, трохи софту, рами, корпуси (знову ж таки — з імпортних матеріалів), збираємо «на колінці» бойові частини й встановлюємо на них не завжди надійні та безпечні детонатори.

Більша частина продукції нашого вітчизняного оборонпрому є типовою для воєнного часу — зроблена за спрощеними технологіями, часто з фанери, пінопласту й паперу, без суворого дотримання технічних умов, стандартів, зокрема стандартів безпеки. Ну не будуть на Заході розбирати постріли РПГ-7, щоб із них майструвати бойові частини для дронів.

За великим рахунком, нам нічого продавати.

Окрім окремих маститих виробників, які виготовляють дуже дорого, але при цьому не відчувають нестачі в державних контрактах (дивна випадковість), інші виробники дронів, РЕБів, РЕРів можуть запропонувати хіба що дуже ефективне озброєння для конфлікту «тут і зараз». Адже вже завтра всі ці зібрані з підручних матеріалів безпілотники та коптери будуть безнадійно застарілими, зіпсуються від часу (прості матеріали типу пінопласту й фанери — недовговічні), а їх експлуатація, зберігання й навіть транспортування пов’язані з відомим ризиком, на який свідомо йдуть наші бійці, бо війна.

Заходу не потрібні наші FPV-дрони, дрони-бомбардувальники, безпілотники-розвідники та далекобійні ударні дрони типу «шахеда» — усе це, та ще й набагато якісніше (бо в них поки мирний час), вони вміють виробляти самі. А доступ до китайських комплектуючих у них кращий, ніж у нас.

Єдине, що цікавить наших партнерів, — це наш досвід ведення сучасної високотехнологічної дронової війни. Цей досвід — безцінний, і його можна було б продавати дуже дорого. Але поки що ми віддаємо його задешево — за мізерні подачки.

Ось над чим треба працювати.