Das Politische

Людина належить сфері Політичного специфічним чином: вона активно приймає співучасть в його реальності. (Тому Арістотель не випадково називає людину «політичною твариною» – «zoon politikon»).

Бо саме в Політичному перетинаються різноманітні людські потреби (як набуті, так і вроджені): шляхетність та жадібність, любов та ненависть, прагнення до домінування та солідарність, потреба в особистій свободі та бажання бути частиною групи.

Але ці всі людські потреби є всього-на-всього частинами того Цілого, яке їх породжує і визначає та за своєю сутністю їм передує.

То, що це за «Das Ganze ist vor den Teilen» - «Ціле, яке важливіше за частини»?

Карл Шмітт визначає це як «Політичне» (Das Politische), - через субстантивований прикметник (транспозицію, де прикметник виконує функцію іменника). 

Тобто не політика, а «Політичне». А це цілком різні речі.

«Політичне» у нього є самостійною та самоцінною реальністю, яка визначається власними критеріями, є первинною і в реаліях життя пов'язана з основами творення світу та проявляє себе через:

1. Владу, яка безпосередньо пов'язана з Буттям;
2. Мету, що несе в собі сенс Буття;
3. Ієрархічність, як розподіл суспільних функцій;
4. Правову систему, як закріплення та регулювання суспільних відносин;
5. Колективну ідентифікацію, як єдність суспільного організму з притаманними йому рисами;
6. Здійснення легітимного насилля та колективну безпеку;
7. Ствердження, збереження чи зміни системи цінностей.

Таким чином людина онтологічно (хоче вона цього чи не хоче) належить до «Політичного» та приймає участь в ньому чи то як суб'єкт, чи то як об'єкт через природні потреби панування, чи підкорення. Ось тут і робиться політика.

Tertium non datur.