Держава в особі Зе-влади віддала українців на поталу Москві
Слід визнати, але на 11-му році війни жоден політик і чиновник не розмовляє із громадянами, особливо із тими, хто в окупації. Ніби їх нема.
Буду відвертим і щирим, бо вже бракує злості від того, що влада України не звертається до українців, які із різних обставин і причин лишилися по той бік фронті, так буває. Влада цинічно не нагадує про їхнє існування.
Такий клікабельний заголовок тут має бути, щоби спонукати політиків, депутатів та урядовців нарешті звернути увагу на наших громадян в окупації. Тому просто подам отриманий від одного із маріупольців лист про правду «русскаґо міра», так би мовити, «без купюр».
Ви мусите чути, щоби знати — знати, як насправді живуть та відчувають себе там у тюрмі народів наші люди. Я не буду коментувати та додати кольорів, немає потреби; просто прочитайте правду від першої особи, на яку у Києві до тепер свідомо не звертають уваги:
«Извините, так немножко бессвязно. Мне вот, например, говорят, вы это ваша обязанность убирать мусор и платить налоги. Мне 60 лет. Я 50 лет пошел на пенсию. Мне вредно старше, я весь покалечен. Какие у меня обязанности, а, господа россияне? Я вообще не скажу, мне поэтому в шоке... Ну, да, мы ни к чему не приучены. Мы ж взяли свои дома, разбомбили, поджигали.
А теперь ждём, когда вот такие вот ребята со Средней Азии, мужики со Средней Азии построят эти дома. Так они строят за это самое, за российские деньги. Они мне не надо, у меня была квартира целая. Вот квартира была целая, ребята. Так получилось. Вот люди все спрашивают сейчас, вот с кем разговариваешь, да когда уже эта война закончится? Война же идёт. Да, на некотором расстоянии в Мариуполь, да и в Мариуполь порой слышишь хлопки, где ж он куда-то прилетел.
Ну, вообще, ребята, хочу передать привет всем, кто Ну, вообще, ребята, хочу передать привет всем, кто меня знает. Есть у меня знакомые в россии и в Украине, родные и близкие люди. Им спасибо. Всех благ вам, счастья вам. Ну, а мы вот так вот живем в русском мире».
