Дітям без щеплень заборонять ходити в школу?
В Україні дітям без обов'язкових щеплень можуть заборонити відвідувати школи та дитячі садки.
А людей, які хворіють на інфекційні хвороби, можуть законодавчо зобов'язати виконувати усі вимоги лікарів.
Про це повідомляє РБК-Україна із посиланням на положення законопроєкту №13367 "Про захист населення від інфекційних хвороб", який опубліковано на сайті Верховної Ради України.
Як зазначено у документі, діти, які не отримали обов'язкових медичних щеплень згідно із медичним календарем, не зможуть перебувати в освітніх закладах. Єдиний виняток - наявність медичних протипоказань до щеплень.
"Особам без наявних медичних протипоказань, які не отримали обов’язкових профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, перебування у дитячих закладах оздоровлення та відпочину, а також відвідування закладів освіти не дозволяється", - сказано у документі.
Натомість, діти, які не мають щеплень, зможуть реалізовувати право на освіту в:
- заочній,
- дистанційний,
- мережевій,
- або індивідуальній формах навчання.
Цікаво, що документ стосується не тільки дітей: дорослим без щеплень теж заборонять перебувати в закладах освіти.
Окрім цього, КМУ пропонує ще одне нововведення у сфері охорони здоров'я. Медичний працівник повинен буде взяти в особи, яка відмовляється вакцинуватися, або у її представників підтвердження про відмову.
Якщо підтвердження надати відмовляються, медик повинен скласти відповідний акт.
Також законопроєкт торкнеться осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є носіями збудників інфекційних хвороб.
Їх у законодавчому порядку зобов'яжуть виконувати вимоги лікарів щодо порядку та умов лікування, а також щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб.
Конституція України, як основа законодавства, норми якої мають вищу силу порівняно з усіма іншими законами, у ст. 19 наголошує: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством». Таким чином, примус до певних дій із боку посадових осіб, не підкріплений відповідними законами, тягне за собою відповідальність. У випадку втрати потерпілим здоров’я і життя – кримінальну відповідальність.
А згідно зі ст. 27 кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Тепер щодо погрози звільненням з роботи. Читаємо ст. 43: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». І далі: «Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення».
А всі посилання на вище керівництво спростовує ст. 60: «Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність».
Перелік захворювань, щеплення від яких обов’язкові, дано у Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (ст. 12) та Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» (ст. 27). Це дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець і туберкульоз. І хоча в ст. 12 зазначено, що «працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб», наприклад, коронавірусу Covid-19 у цьому переліку досі немає.
І далі: «У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я». Звертаємо увагу: відсторонюються від виконання робіт, а не звільняються з роботи!
Звичайно, Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» передбачає появу нових інфекційних хвороб. Але він передбачає і порядок проведення обов’язкових профілактичних щеплень:
«У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями».
І в будь-якому разі, «профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань». Тобто не можна примушувати до вакцинації людину, яка може в результаті щеплення померти. Навіть тоді, коли є розпорядження головного державного санітарного лікаря України. А такого рішення наразі немає.
Для тих, хто бажає відмовитися від вакцинації, є такі правові підстави:
- ст 1., ст 8, ст 9 Нюрнберзького кодексу 1947 року;
- п. 16 Гельсінської декларації всесвітньої медичної асоціації;
- ст. 6, розділ 1., розділ 3. Заява ЮНЕСКО 2005 року про біоетику та права людини;
- пункти 7.3.1. і 7.3.2. Резолюції ПАРЄ № 2361 від 2021 року «Вакцини проти Covid-19: етичні, правові та практичні міркування».
Отже, кожен громадянин, зважаючи на всі ризики, в тому числі можливі негативні наслідки та ускладнення аж до загрози життю та здоров’ю, має приймати рішення самостійно та без тиску посадових осіб.
Звісно, законодавство різних країн в питаннях вакцинації та допуску до навчання відрізняється. Проте цілий ряд демократичних країн також висуває до учасників навчального процесу вимоги щодо наявності тих чи інших щеплень. З країн Євроспільноти, наприклад, обов’язкові щеплення мають Бельгія, Болгарія, Італія, Латвія, Мальта, Німеччина, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Чехія. Більшість з цих країн вимагають для вступу до дитячих закладів мати більшість щеплень за календарем (Латвія – 15, Франція, Хорватія, Болгарія, Польща та Угорщина – по 11, Італія та Словаччина – по 10, Чехія та Словенія – по 9).
“Вакцинація у Франції є обов’язковою умовою відвідування дитячих садочків та шкіл. Навіть якщо дитина знаходиться в лікарні, – наприклад, дитина з групи ризику, з бронхіальною астмою, з інвалідністю з будь-якої причини – і в неї не вистачає доз вакцини, вакцинація може бути проведена навіть під час госпіталізації, – розповідає українська лікарка-педіатриня Євгенія Правдюк, що зараз працює у Франції. – Якщо батьки відмовляються вакцинувати дітей, то ця ситуація розглядається відповідними службами. У важких випадках, коли це супроводжується недостатнім доглядом за дітьми, соціальні служби можуть впливати на цих батьків аж до вилучення дітей з сім’ї”.
На Мальті обов’язкових щеплень 3, а в Бельгії та Німеччині – по 1, проте наслідки неотримання цих щеплень можуть бути дуже суворими. Наприклад, за відмову від обов’язкового щеплення проти кору в Німеччині батьки мають заплатити штраф у 2500 євро, а Бельгія має навіть прецедент терміну у в’язниці за відмову від обов’язкового щеплення проти поліомієліту. При цьому варто зазначити, що кількість країн, де хоча б окремі щеплення є обов’язковими, лише зростає.
“Часто буває так, що коли до влади приходять популісти, вони починають нехтувати вакцинацією як методом профілактики інфекційних хвороб та як питанням національної безпеки. В таких випадках можуть прийматися більш ліберальні закони – хочете вакцинуйтеся, хочете ні – але рівно до тих пір, поки не виникають спалахи давно забутих хвороб. Тому ми бачимо, як змінювалося законодавство в багатьох країнах за останні роки – зокрема, в Італії, Німеччині, Франції”, – коментує голова Національної технічної групи експертів з питань імунопрофілактики, лікар-інфекціоніст Федір Лапій.
Проте лише країнами Євроспільноти практика обов’язкових щеплень не обмежується. Також обов’язковими для відвідування шкіл щеплення є у всіх штатах США та в двох провінціях Канади. Цікавою в цьому відношенні є практика Австралії, де вакцинація не є обов’язковою для відвідування шкіл, проте є необхідною для отримання трьох видів соціальних виплат на дітей (так звана програма “Нема щеплення – нема виплат” – No Jab, No Pay). Ще в більшості штатів цієї країни діє інша програма – “Нема щеплень – нема гри” – No Jab, No Play – в рамках якої щеплення є обов’язковими для відвідування дітьми дошкільних закладів.
Тож бачимо, що практика обов’язкових щеплень не є чужою чи незвичною для демократичних країн та їхнього законодавства.
Аби об’єктивно оцінити ставлення держави до вакцинації, варто подивитись на кількість щеплень у її календарі та на рівень вакцинації в ній. Перший показник демонструє, який об’єм коштів держава готова витратити для профілактики захворювань своїх громадян, другий – наскільки ці громадяни довіряють системі охорони здоров’я і, зокрема, національній програмі з імунізації.
На жаль, український календар щеплень поки що найменший в Європі і передбачає захист всього проти 10 інфекцій. В більшості ж країн ЄС незалежно від того, чи є певні щеплення обов’язковими для відвідування дитячих освітніх закладів, чи ні, календарі вакцинації для дітей передбачають захист від 12 до 17 інфекцій і включають щеплення від ротавірусної, пневмококової та папіломавірусної інфекцій; в більшості цих країн також щеплюють дітей проти менінгококової інфекції, вітряної віспи, коронавірусу та грипу. Подібна ситуація не лише в країнах ЄС: проти 13 інфекцій щеплюють у Швейцарії, проти 14 – у Південній Кореї, проти 15 – в Ізраїлі, Великій Британії та Канаді, проти 16 – у Японії.
Але чому ж тоді ці країни не накладають санкцій на невакцинованих, якщо ввважають вакцинацію важливою для профілактики хвороб і готові вкладати в цю профілактику чималі кошти? Відповідь на це питання доволі проста: ставлення пересічних громадян до вакцинації в цих країнах в масі своїй адекватне, що знаходить своє відображення в високому охопленні вакцинацією в цих країнах. Показовим в цьому відношенні є приклад Швеції, яку противники щеплень часто й незаслужено презентують як країну, що “відмовилась від обов’язкових щеплень”. Проте, наводячи цей аргумент, антивакцинатори забувають уточнити, з якої ж саме причини щеплення в Швеції не перейшли в ранг обов’язкових.
“Пояснення уряду Швеції було наступне: нема сенсу розглядати питання обов’язкової вакцинації, оскільки рівень охоплення щепленнями дітей в Швеції складає понад 98%. А для 2% що залишилися є можливим продовження роз’яснювальної роботи, аби досягнути мети – вакцинації саме цих категорій населення”, – пояснює голова Національної технічної групи експертів з питань імунопрофілактики, лікар-інфекціоніст Федір Лапій.
Приблизно таку саму картину бачимо в Японії. Цю країну по праву називають однією з найвакцинованіших країн світу попри те, що для вступу в навчальні заклади щеплення не вимагаються: залежно від конкретної вакцини рівень вакцинації в країні оцінюється від 94 до 99%. Подібна ситуація з охопленням щепленнями спостерігається в багатьох демократичних країнах, де відсутні обов’язкові щеплення: 92-98% в Південній Кореї, 95-97% в Норвегії, 91-97% в Швейцарії, 92-97% в Іспанії, 96-99% у Греції, 95-99% у Португалії, 95-98% в Ізраїлі.
Будь-які порівняння є важливими та корисними з наукової точки зору (та й з точки зору банальної цікавості). Разом з тим, варто не забувати, що наша держава зараз знаходиться в стані повномасштабної війни, тож і ризики інфекційних хвороб в Україні неспівставні з ризиками інших країн.
“Коли мова йде про інфекційні хвороби й захист від них, від країни до країни ситуація відрізняється залежно від географічних проблем, доступності медичної допомоги тощо. Важливо розуміти, що країни Євроспільноти давно не мали такого виклику як війна. А війна руйнує інфраструктуру. Через це може бути складно надати медичну допомогу своєчасно – наприклад, коли мова йде про профілактику правця в результаті вогнепального поранення чи коли потрібно своєчасно розпочати терапію при дифтерії, – роз’яснює Федір Лапій. – Може бути ускладнено доступ до госпіталізації та реанімаційних заходів при тяжкому перебігу кору. Іншою проблемою під час війни є скупчення населення. Люди з комфортних домашніх умов опиняються в шелтерах та укриттях, де є тісний контакт з багатьма іншими людьми. Можна згадати, як відбувалася евакуація з Харкова, з Запоріжжя, з Києва: потягами, автобусами, переповненими величезною кількістю людей (фото з вокзалу). Також під час війни може бути ускладнено доступ до чистої питної води, і всі ми пам’ятаємо занепокоєння щодо підриву Каховської ГЕС. Все це є передумовою для того щоб говорити, про значне зростання ризиків спалаху тих чи інших інфекційних хвороб , які можна попередити шляхом вакцинації – включно з правцем”.
Важливо також не забувати, що навіть у відносно “спокійних” регіонах України, де дозволене очне навчання в закладах освіти, ризики поширення інфекцій залишаються високими, адже під час повітряних тривог діти мають спускатися до укриттів. Скупчення там людей, в свою чергу, призводять до підвищення захворюваності.
“Перебування в укриттях у школах та садочках є додатковим фактором ризику для розповсюдження інфекційних хвороб. Адже діти скупчуються в закритих, погано вентильованих приміщеннях, – пояснює сімейний лікар, фтизіопульмонолог Оксана Молода. – Інфекційні захворювання, які передаються повітряно-крапельним або аерозольним шляхом – а це ті захворювання, якими ризикує захворіти кожна людина, що дихає – в таких умовах розповсюджуються набагато легше. Тому зараз ми спостерігаємо, зокрема, зростання захворюваності на кашлюк. Також зросла захворюваність на туберкульоз. Ще ми входимо в сезон ГРВІ, тому важливо щепитись – і не лише згідно з державним національним календарем, а й проти грипу та COVID-19. Інфекційні хвороби є загрозою не лише для самих дітей, а й для вразливих дорослих – наприклад, людей похилого віку – яким ці діти можуть принести захворювання”.
Тож аргументи на кшталт “а от в Швейцарії нема обов’язкових щеплень” є, по суті, маніпулятивними. Некоректно порівнювати країну, що переживає повномасштабне вторгнення агресора, з мирною країною, в якій діти не спускаються до бомбосховищ під час повітряних тривог та не мають проблем з доступом до медичної допомоги, бо не мусили переїжджати до іншого міста через те, що їхнє рідне місто розбомбили чи окупували.
Коли життя маленьких українців кожен день піддається ризику через ворожі обстріли, не можна дозволити, аби вони гинули ще й від хвороб, які можна попередити вакцинацією. На жаль, просто зараз, у 21 столітті, лише у 2024 році маємо 3 випадки захворювання на правець серед нещеплених дітей: всі вони знаходились в реанімаційному відділенні в медикаментозній комі. Всього ж з початку повномасштабного вторгнення в Україні зареєстровано 22 випадки правця. Фіксувались після повномасштабного вторгнення й 4 випадки дифтерії. Невтішною є й ситуація із захворюваністю на кашлюк: лише за вісім місяців 2024 року зареєстровано 6073 випадки захворювання, що у 22 рази більше ніж за аналогічний період минулого року. (Нагадуємо, що це захворювання є смертельно небезпечним для немовлят, а у дітей старшого випадку та дорослих може перебігати тяжко, з кашлем аж до перелому ребер). Широкомасштабного спалаху кору в Україні ми наразі не спостерігаємо лише завдяки успіху минулорічній кампанії з “наздоганяючої” вакцинації, коли 90% дітей, що пропустили щеплення проти кору, паротиту та краснухи, їх отримали. Це вчергове доводить важливість профілактичних щеплень для системи охорони здоров’я. Адже під час минулого спалаху кору 2017 – 2019 рр. в Україні, коли загальна кількість випадків сягнула 100 тисяч, а 31 людина померла, багато хворих з тяжкою формою кору потрапляли на стаціонарне лікування. А така ситуація була б вельми небажаною зараз, в період повномасштабної війни, коли система охорони здоров’я має поратись з додатковим навантаженням через лікування поранених захисників та інші інфекційні ризики. Нагадуємо, що до минулого спалаху кору призвело саме суттєве зниження охоплення щепленнями проти кору, яке в період з 2008 по 2016 рік знизилось з 96% до рекордно низьких 46% через нестачу вакцин та антивакцинальну кампанію.
“Недопущення нещеплених дітей до школи не порушує їхні права — такі діти можуть здобувати освіту за індивідуальною формою навчання. Важливо розуміти, що ці заходи носять захисний, а не каральний характер. – коментують у Івано-Франківському обласному центрі контролю та профілактики хвороб. – Метою імунізації є захист кожної дитини від серйозних захворювань, що у більшості випадків досягається повним дотриманням графіку щеплень. Ті, кому протипоказані щеплення за станом здоров’я, опосередковано захищені, доки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією — 95%, Тож коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання (наприклад, у випадку з правцем), місцеві органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов’язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту”.
Обов’язкова вакцинація в Україні – не чиясь нова примха, не вигадка лікарів чи педагогів, а вимога Закону України з метою створення безпечного середовища для здобувачів освіти. Тому, долучаючись до заяви громадських організацій про неприпустимість сприяння протиправним діям, які створюють загрозу здоров’ю та життю учасників освітнього процесу, закликаємо місцеву владу та освітян в жодному разі не відсторонюватися від забезпечення безпечного середовища, не перекладати відповідальність на медиків, а, навпаки, об’єднувати зусилля для його розбудови. Переконані, що здоров’я та життя дітей є найвищою цінністю для нашого суспільства, і не можна допустити, щоб популістичні заяви та політичні амбіції ставали на шляху захисту їхнього майбутнього.
