Дмитро Яворницький – запорозький характерник
Він був один з перших, хто детально вивчив всю історію запорозького козацтва та історію дніпрових порогів.
6 листопада 1855 року на Слобожанщині народився Дмитро Яворницький — славетний український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, музеєзнавець. Один із фундаторів Обласного краєзнавчого музею ім. О. М. Поля і музею у Самарканді. Автор понад 1500 наукових праць.
Походив з українського козацько-шляхетського роду. Дитинство Яворницького пройшло у скрутних умовах матеріальної скрути. Проте батько — Іван Якимович, хоча й був малоосвіченою людиною, намагався дати синові освіту, залучаючи його до читання. Тривалими зимовими вечорами, коли сім'я збиралась у маленькій хатинці, батько по складах читав дітям книжки. Мати пряла, а Дмитро з сестрою Горпиною лежали на печі й захоплено слухали батька.
Особливе враження справив на маленького Дмитра твір Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Образ козака глибоко запав у душу шестирічному хлопчику. Він невтішно ридав над долею Тараса Бульби. Пізніше Яворницький згадував, що «як дочитали до того місця, де Бульбу вішають, сльози, дитячі сльози, градом котились у мене із очей».
Звідтоді й назавжди захопився Дмитро історією Запорозької Січі та її козаків. Батьківське читання змінювалося піснями, що їх чудово співала мати. Чудовий голос мав і батько майбутнього історика. Музично обдарованим виявився і Дмитро. Згодом він почав записувати пісні в рідній Сонцівці. Саме з цих записів й розпочалася дослідницька діяльність вченого.
У студентські роки Дмитро Яворницький знову вирішив повернутися до запорозького козацтва. На 2-му курсі він визначився з темою дослідження: «Виникнення та устрій Запорозького коша», почав вивчати літературу, шукати джерел, що висвітлювали історію запорозького козацтва. На час закінчення університету Яворницький остаточно вирішив присвятити своє життя науці, а саме дослідженню історії запорозького козацтва.
Починаючи з 1882 р., протягом 50 років майже кожного літа Яворницький мандрував землями колишніх Запорозьких вольностей, проводив археологічні розкопки, записував пісні, перекази, розповіді нащадків запорозьких козаків, знайомився з місцевими старожилами та власниками приватних колекцій, досліджував ландшафт і природні умови Запорозького краю, перепливав на дубах Дніпрові пороги.
В 1885-му Дмитро переїхав до Петербурга. Там написав низку праць з історії Запоріжжя. Незабаром Яворницький став членом Археологічного товариства, і викладав історію в різних навчальних закладах. У своєму домі щосуботи влаштовував вечори, на які приходили науковці, дослідники, студенти. Саме завдяки Яворницькому народився художній шедевр Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», він підказав митцю ідею для полотна. Миколу Лисенка Дмитро Іванович надихнув на створення опери «Тарас Бульба».
У радянський період Дмитро Іванович очолював археологічну експедицію на території будівництва Дніпрогесу. Завдяки його зусиллям музей поповнився унікальними експонатами періоду козаччини. Його перу належить змістовна праця “Дніпрові пороги”, яка була видана в 1928 році в Харкові.
У 1920-х на офіційному рівні визнали наукові досягнення Яворницького. У 1924 році він став членом-кореспондентом Української Академії наук, а у 1929-му – її дійсним членом. Окрім того, Яворницький ще був письменником. Відома його збірка поезій “Вечірні зорі” й роман “За чужий гріх”. У них автор висвітлив суспільне життя різних верств населення на зламі XIX-XX століть.
У 1933 році окупаційним московсько-радянським режимом Яворницький був обвинувачений в «буржуазному націоналізмі», а керований ним музей оголошений «кублом націоналістичної контрреволюційної пропаганди».
Після такого нищівного обвинувачення за наказом міністра освіти УРСР В. Затонського від 31 серпня 1933 р. Яворницького звільнили з посади директора музею. Завдяки лікарям та дружині Дмитро Іванович встав з ліжка. Чотири місяці йому не виплачували академічної пенсії. Щоб не вмерти з голоду, приходилося нести на ринок різні речі та з того й жити. Допомагали академікові місцеві шанувальники його творчості, приносили продукти.
У 1937 році каральні органи московсько-радянського окупаційного режиму в Україні сфабрикували чергову справу так званого «Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля» на чолі з головою РНК УССР Панасом Любченком. Яворницького також зарахували до верхівки цієї організації й визнали «натхненником» дніпропетровського «контрреволюційного підпілля».
Заарештовані в цій справі свідчили проти Дмитра Івановича. Арештованих примушували визнати, що вдома у Яворницького проходили наради з питань боротьби проти влади, активними учасниками нарад у Яворницького були вчитель Микола Пiдгайко, а також Сагатовський, Петровський та Нестерець, саме за показами останнього визначили Яворницького особою, що проводила «антирадянську обробку» музейного активу.
Однак, самого вченого не заарештували, можливо через похилий вік та його науковий авторитет.
Помер Дмитро Яворницький 5 серпня 1940 року. Поховали в Дніпропетровську (нині Дніпро). У січні 1961-го його могилу перенесли на територію музею, якому присвоїли ім’я Яворницького. У 1991 році Національна спілка краєзнавців України заснувала Премію імені видатного українця.
