Друг «Тур» — перший у житті, у горнилі борні та у смерті
18 січня — день народження у нашого незламного земляка Віталія «Тура» Капліна. На жаль, він поліг смертю хоробрих торік у березні.
Під час єрмаківсько-татаровського переслідування редактора «Останнього Бастіону», Віталій Каплін, Олександр Федорченко, Олександр Оловаренко були завжди поруч із Геннадієм Сікаловим та його сім'єю. Вони стали справжньою надійною опорою у скрутну годину...
Високий, кремезний чоловік, який завжди вгадувався у натовпі своєю статурою, а особливо під час патріотичних вуличних акцій. Його боялися вороги, сторонилися незнайомці, але завжди відчували дружнє і міцне плече побратими.
Саме тому у Віталія Капліна, який до всього сповідував рідну віру, з'явилося псевдо «Тур». Він став немов би сучасним втіленням усіх воїнів нашої минувшини — русичи-богатирі, козаки-характерники, січові стрільці й упівці, — обравши шлях волі та борні.
Він народився 1981 року у Кременчуці, здобув повну середню освіту; тривалий час працював. Під час Революції гідності брав участь у протестах проти проросійського режиму Віктора Януковича не тільки на Полтавщині, але й у столиці.
Коли ж Кремль вирішив загарбати Україну весною-влітку 2014 року друг «Тур» приєднався до лав одного з добровольчих підрозділів. Воював у так званій зоні АТО/ООС на Донеччині, але з переходом війни у гібридно-позиційну фазу повернувся до Кременчука, де став гуртувати націоналістичне середовище.
Найактивнішою організацією правого спрямування у місті виявився, що природно і доволі символічно (судячи з назви), — Національно-визвольний рух «Правий сектор». Ось спогади заступника голови Полтавського обласного осередку «Правий сектор» Олександра Топка на псевдо «Тесляр» про становлення Віталія як націоналіста і воїна:
«З Віталієм Капліним на псевдо «Тур» ми познайомилися влітку 2019 року. Знайомству передував його вихід на контакт через офіційну сторінку «Правого сектора» з метою ознайомитися з програмою та діяльністю нашої організації. Ми зв'язалися телефоном, призначили місце і час зустрічі. Перше враження було дуже позитивним.
Кремезної статури, небалакучий, підкреслено зважений, пройшов крізь горнило боїв на Сході України, він максимально відповідав критеріям, які існують в організації. Після нашої співбесіди, виконавши всі формальності, Віталій став повноцінним діячем «Правого сектору». З перших днів дуже активно брав участь в усіх заходах, діяльності й акціях направлених на пробудження патріотичної та національної свідомості співвітчизників».
Але перебуваючи далеко від фронту у мирному місті, друг «Тур» не міг жити спокійним життям, відтак шукав, де реалізувати свої ініціативи, пов'язані із націоналістичними поглядами. Вступ до лав «Правого сектору» неабияк вплинув на його особистість.
«Віталій завжди мав власну думку, проявляв ініціативу і не соромився робити зауваження побратимам, коли відчував, що щось відбувалося не так. З часом друг «Тур» остаточно визначився зі своїм місцем у «Правому секторі». Він цікавився нюансами, планами, програмами.
Відчуваючи у собі потяг до активної боротьби проти ворогів України зі зброєю в руках, долучився до бойового крила організації — Добровольчого Українського Корпусу [далі ДУК ПС — прим. ред.]. За період свого перебування в організації, він знайшов тут і своє кохання. Його втіленням стала діячка осередку, Ірина. Згодом вони побралися й у сім'ї народився синок Роман. Це було найбільшим щастям їхньої родини!», — додає Олександр Топко.
Після 24 лютого 2022 року друг «Тур» рішуче став до українського війська проти навали російських окупантів. Як і годиться нащадкові козаків, він із відкритим забралом зустрів на передовій ворога, що переважав у живій силі та техніці.
«Коли з волі безумного кремлівського карлика почалася повномасштабна агресія, і Віталій, як і всі бійці ДУК ПС, став частиною війська захисників у складі 67 Окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Від дружини тривалий час приховували, що він безпосередньо бере участь у бойових діях, а говорили про те, що друг «Тур» на базі. Ірину берегли, бо вона була при надії. На жаль, війна завжди першими забирає найкращих... Гірка доля не минула і родини Капліних.
Під час інтенсивного бою на чолі групи захисників «Тур» потрапив під артилерійський вогонь росіян. Було пряме влучання в окоп, двоє його побратимів загинули миттєво. Віталій отримав дуже тяжкі поранення ніг і втратив свідомість. Щільна інтенсивність бою завадила своєчасно надати йому медичну допомогу й у наслідок цього настала смерть від втрати крові», — розповів друг «Тесляр».
12 березня 2023 року на Бахмутському напрямку Східного фронту кремезний чолов'яга із вічною посмішкою та козацьким чубом, що спадав на одне око, поліг смертю хоробрих. Віталій Каплін відійшов у засвіти на щиті...
«Боги забирають найкращих. Богам принесено жертву за нашу свободу і незалежність України. Вічна пам'ять і слава тобі, друже «Туре». Ти залишився у нашій пам'яті», — із сумом у голосі промовив Олександр Топко.
17 березня у Кременчуці провели в останню путь нашого земляка, заступника командира 17-ї сотні ДУК ПС (Полтавщина), у складі 3-го окремого стрілецького батальйону 67 ОМБр, Віталія Капліна. Тримаючи синьо-жовті та червоно-чорні прапори під дощем, містяни утворили живий коридор — схилившись на одне коліно всі присутні віддали шану захисникові України; друга «Тура» поховали з усіма почестями на Свіштовському цвинтарі.
