Другий «Рік Європи»
НЬЮ-ЙОРК - Більше чотирьох десятиліть тому радник з національної безпеки США Генрі Кіссінджер оголосив 1973 рік - Роком Європи. Він прагнув підкреслити необхідність модернізації трансатлантичних відносин, а якщо конкретніше, європейські союзники повинні були почати активніше працювати з США на Близькому Сході, а також проти СРСР в Європі.
Кіссінджер, напевно, першим би визнав, що європейці не почули його заклик. Проте, тепер нас чекає новий рік Європи. Але на цей раз виклик виходить не стільки від незадоволеного уряду США, скільки від самої Європи.
Ставки так само високі, як і в 1973 році, якщо не вище. Росія явно не збирається йти з Криму або припиняти спроби дестабілізації східної України. Є серйозні побоювання, що Росія може використовувати аналогічну тактику проти однієї або навіть декількох малих країн НАТО, які з нею межують.
Додаткове напруження в Європі створюють біженці, а також теракти, що надихаються подіями на Близькому Сході або вчинені терористами з цього регіону. Брексіт, тобто вихід Великобританії з Євросоюзу, вже почався офіційно; не вирішеними поки залишається питання про його графік і умовах, які визначать ступінь його впливу на економічне і політичне майбутнє Британії, а також інших країн, які подумують про вихід з ЄС. Греція і ще кілька країн південної Європи як і раніше обтяжені високим рівнем безробіття і зростаючим боргом; зберігається розрив між тими діями, які вимагаються від місцевих урядів, і тим, що вони реально можуть собі дозволити.
Але з усіх проблем, з якими зіткнувся ЄС, найбільше значення для майбутнього Європи (а, можливо, і всього світу) мають майбутні президентські вибори у Франції. За даними опитувань, кожен з чотирьох основних кандидатів є потенційним переможцем. Особлива відзнака і історичне значення даної невизначеності в тому, що двоє з чотирьох кандидатів - лідер Національного фронту Марін Ле Пен і ультралівих політичний діяч Жан-Люк Меланшон - підтримують політику, яка дуже сильно відрізняється від політики французького і європейського мейнстріму. Перемога будь-якого з них у другому турі, який намічений на 7 травня, може привести до виходу Франції з ЄС і НАТО, що поставить обидві організації - і всю Європу - перед екзистенційними питаннями.
Ще зовсім недавно подібні сценарії були немислимі. Десятиліттями Європа являла собою найуспішніший, стабільний і передбачуваний регіон в світі, вона була місцем, де, як здавалося, практично настав кінець історії. Мета створення мирного, єдиного і вільного континенту в цілому була досягнута.
Однак тепер у Європі настали радикальні зміни. Одна з їх причин - це демонстрована Росією Володимира Путіна готовність і здатність застосовувати військову силу, економічні загрози і кібер-маніпуляції для просування своїх інтересів. Однак ще більше проблем сучасної Європі створюють її власні політики, все частіше ставлять під сумнів цінність Євросоюзу, спадкоємця Європейського економічного співтовариства, заснованого в 1957 році в рамках Римського договору.
Логіка триває вже шість десятиліть інтеграційного процесу в Європі, який часто називають «Європейським проектом», завжди була зрозумілою. Західну Європу (перш за все, Німеччину і Францію) необхідно було об'єднати до такої міри, щоб війни, які так часто траплялися в минулому цього континенту, стали б неможливі.
І ця мета була досягнута, так само як і значний економічний прогрес. Але в ході цього процесу Європейський проект занадто далеко відірвався від громадян Європи. Установи ЄС стали надто далекими, занадто елітними і дуже потужними, вони перестали брати до уваги національну ідентичність, до якої як і раніше прив'язані європейці. Погано продуманий валютний союз, якому не вистачає бюджетного аналога, лише погіршив ситуацію. Бюрократія взяла гору.
В результаті на лівому і правому флангах у Франції та інших країнах Європи з'явилися кандидати з популістськими, націоналістичними програмами. І навіть якщо один з двох кандидатів істеблішменту виграє на виборах у Франції, багато як і раніше буде незрозумілим. Гостра криза пройде, але довгострокова проблема збережеться.
Очевидно, що Євросоюз необхідно переосмислювати заново. ЄС повинен відмовитися від принципу «один розмір для всіх» на користь чогось більш гнучкого. Необхідно також провести ребалансування влади, передавши більше повноважень з Брюсселя, де розташовані більшість інститутів ЄС, в національні столиці.
Уряди країн Європи повинні активніше створювати умови для прискорення зростання економіки, покращуючи при цьому можливості працівників протистояти неминучому зникненню багатьох існуючих зараз робочих місць через прогресу в технологічних інноваціях. Німеччина (і не важливо, чи буде нею керувати після загальних виборів у вересні нинішній канцлер або її головний опонент) повинна буде очолити цей процес.
Саме європейці, і це абсолютно правильно, будуть в основному визначати майбутнє Європи. Але свою роль має відіграти і адміністрація Трампа. Трампу слід припинити короткозоро підтримувати Брексіт і інші можливі «Екзіти» з Євросоюзу. Розділена, слабка, розгублена Європа не буде хорошим партнером по НАТО. Не виключено, що Азія буде з більшою ймовірністю, ніж Європа, визначати хід історії в XXI столітті. Але уроки минулого століття не можна забувати: те, що відбувається в Європі, буде впливати на глобальну стабільність і процвітання.
Річард Н. Хаас
Голова Ради з міжнародних відносин, США
