"Дурна робота", або трохи про сучасне обличчя української правоохоронної системи

Опінії
12 січня, 12:10
"Дурна робота", або трохи про сучасне обличчя української правоохоронної системи

Вважаєте, історії про «смотрящих» у минулому?

Адвокат, радник кримінальної практики Ario Law Firm

Вважаєте, що історії про «смотрящих» далеко у минулому? Помиляєтеся. Це кричуща історія про мого клієнта, якого майже три роки поспіль переслідують правоохоронці з тієї причини, що він відмовився «платити данину» з власного бізнесу, а саме - передавати окремим представникам правоохоронної системи раритетні речі з коштовної колекції зброї. За це правоохоронці не гребували такими методами як фальсифікація, маніпуляція, залякування, психологічний тиск.

Чому я про це пишу? Тому що одного дня така ситуація може статися з будь-яким відповідальним громадянином нашої країни. І як не парадоксально - «зліпити» таку справу виявляється досить не складно і не довго, а ось час на доведення правди потребує не просто кількох місяців, а кількох років.

Кейс мого підзахисного – волонтера, колекціонера раритетної зброї Віталія Сазонова – це сумна історія про те, як сьогодні більшою мірою працює правоохоронна система України. Якщо коротко: влаштувати обшук на підставі фейкових свідчень безхатька з вокзалу, підкинути зброю, затягнути справу на 2,5 роки, змінити близько 10 прокурорів, не представити жодних гідних аргументів, отримати «ляпаса» від суду у вигляді виправдувального вироку для мого клієнта. Здавалось би, на цьому можна поставити крапку, але наприкінці 2020 року «постукали знизу» - ми ознайомилися з апеляційною скаргою на виправдувальний вирок. На жаль, досвід у цій справі так і не навчив сторону обвинувачення тому, що фальсифікація матеріалів справи та маніпулювання фактами – речі недопустимі і за них потрібно нести відповідальність. Отже, про все по черзі.

«Полювання на відьом»: наслідки

У квітні 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва виправдав нашого клієнта – Віталія Сазонова, якому інкримінували нібито зберігання вдома вогнепальної зброї і набоїв та просили для нього 5 років позбавлення волі, – визнавши його невинуватим у цьому злочині.

Протягом 2 років судових баталій, які тривали так довго через цілеспрямоване затягування з боку сторони обвинувачення (за час розгляду у справі мого клієнта було змінено близько 10 прокурорів), ми змогли довести суду, що відносно Віталія Сазонова фальсифікувались матеріали кримінального провадження як органом досудового розслідування, так і оперативними підрозділами. Мені фактично довелось виконувати обов`язки прокурорів з розшуку свідка обвинувачення. Так, мені вдалося з’ясувати, що людина, яка нібито надала «викриваючі» свідчення проти Віталія (до речі – єдині покази, на яких ґрунтується вся справа), була раніше судима та знайдена правоохоронцями у буквальному сенсі на вокзалі, а всі її покази – відверта брехня.

Суд ретельно перевірив докази сторони захисту та взяти їх до уваги. Зокрема, суд визнав що:

• у Сазонова не було жодної потреби зберігати вдома незареєстрований пістолет з набоями, а серед колекції вихолощених раритетних набоїв – сучасні набої калібру 9 мм. Адже для нього, як поціновувача раритетної зброї, ці предмети не мають історичної чи художньої цінності. Для самозахисту у нього був наявний «травматичний» пістолет з офіційно оформленим дозволом на володіння;

• обшук у Сазонова проводився з грубим порушенням прав та свобод, гарантованих Конституцією України. А порядок проведення зазначеної процесуальної дії, як і протокол обшуку, оформлений за її наслідками, не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства, а відтак не може вважатися допустимим доказом у кримінальному провадженні;

• навіть згідно сфальсифікованого протоколу обшуку видно, що частини зброї, з яких через пару тижнів у кабінеті слідчого було сконструйовано Вальтер ППК, взагалі не вилучалися;

• у розпорядженні органу слідства не залишалося жодної речі (частини зброї чи іншої речі), вилученої під час обшуку у Сазонова, з якої можливо було зібрати пістолет «Вальтер ППК», зберігання якого інкримінується клієнту.

Крім того, при винесенні вироку судом взято до уваги практику Верховного Суду щодо обов’язку прокурора підтвердити наявність своїх повноважень у кримінальному провадженні. Зокрема, судом встановлено, що у березні 2017 року з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку за місцем проживання Сазонова звертався прокурор, який взагалі на той час не був уповноважений приймати будь-які рішення у цьому провадженні. Це, у сукупності з іншими порушеннями вимог КПК, підтвердило недопустимість наданих суду стороною обвинувачення доказів.

Вирок суду також базується на засадах, сформульованих практикою ЄСПЛ – доктриною «Плодів отруйного дерева» та «Доведення обвинувачення поза розумними сумнівами». Крім того, судом неодноразово зверталася увага учасників провадження, що згідно з принципом змагальності, кожна зі сторін, яка надає суду докази, має доводити їх належність та допустимість. І це так само було зазначено у вироку.

Коли стукаються знизу

Звісно, що ми не сумнівалися, що рішення Голосіївського райсуду Києва – це ще не happy end. Далі обов’язково буде прокурорська апеляція та можливо оскарження у Верховному Суді. Але моєму здивуванню не було меж, коли я ознайомився з апеляційною скаргою прокурора. Одні й ті самі методи, перекручування фактів і зрештою – відверта брехня.

Повноваження прокурора: ми їх не бачимо, але вони є. Так стверджує обвинувачення

В апеляційній скарзі прокурор заявляє, що суд першої інстанції нібито безпідставно прийшов до висновку, що прокурор, яка погоджувала клопотання про проведення обшуку і підтримувала їх перед слідчим суддею, не мала на це процесуальних повноважень. Сторона обвинувачення просить апеляційний суд дослідити «додаткові докази», які не було досліджено судом першої інстанції – «через те, що на момент судового розгляду провадження судом не було надано можливості прокурору (за два роки судового розгляду) долучити вищевказані матеріали». Відповідально можу заявити, що мотивуючи своє клопотання про дослідження доказів, які на думку прокурора не досліджувалися судом першої інстанції, сторона обвинувачення надала суду першої інстанції завідомо неправдиву інформацію. Річ у тім, що згідно з дослідженими у Голосіївському райсуді Києва доказами, які до речі суду надав сам же прокурор, у кримінальному провадженні щодо пана Віталія група прокурорів була визначена вперше аж через два місяці після проведення обшуку. Перша і єдина постанова керівника Київської місцевої прокуратури №1 про визначення прокурорів у провадженні винесена у травні 2017 року, в той час як провадження зареєстроване та обшуки проведені ще у березні 2017 року. Жодних інших постанов керівника прокуратури про визначення прокурора або групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні немає і ніколи не було а ні при ознайомленні з матеріалами на стадії виконання вимог ст. 290 КПК, а ні пізніше не надавалося суду.

Окрім цього, прокурор знову ж таки не надав суду першої інстанції, як і стороні захисту клопотання до слідчого судді про проведення обшуків у мого клієнта. Цей документ довелося шукати мені, стороні захисту. За адвокатським запитом я отримав у Голосіївському суді м.Києва та надав суду першої інстанції копію судової справи щодо надання дозволу на обшук у Віталія. Матеріали цієї судової справи також не містять будь-якої постанови керівника Київської місцевої прокуратури №1 про визначення прокурора або групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні або ж хоча б посилання на її існування.

Суцільний фейк: від свідка до аргументів прокурорів

Те, про що мова піде нижче - це кульмінація абсурду в апеляційній скарзі прокурора на виправдувальний вирок щодо мого підзахисного. Так, за словами прокурора, суд першої інстанції нібито безпідставно відмовив прокурору в клопотанні про здійснення приводу основного свідка, свідчення якого «є важливими та викривають злочинну діяльність Сазонова». Окрім цього, цей суд нібито позбавив прокурора можливості допиту цього свідка у судовому засіданні «шляхом встановлення граничного терміну забезпечення участі свідка в судовому засіданні без винесення будь-якого процесуального рішення».

Так, по-перше, я б радив стороні обвинувачення більш уважно ознайомитися з матеріалами справи, аби перед тим, як звинувачувати суд у перешкоджанні допиту свідка, правильно написати прізвище цього самого «важливого» свідка.

По-друге, жоден з численних прокурорів у цій справі протягом понад двох років судового розгляду, ніколи не заявляли суду клопотання про здійснення приводу свідка, а відтак суд першої інстанції ніколи не розглядав та не відмовляв прокурору у задоволенні такого клопотання. Вважаю, що це є очевидним введенням в оману суду апеляційної інстанції.

По-третє, стороною обвинувачення у кримінальному провадженні з першого судового засідання було заявлено суду про необхідність виклику цього свідка обвинувачення для допиту. Вкотре підкреслюю, що я та мій підзахисний щиро підтримували це прагнення прокурора – допит мав бути «феєричним». Разом з тим, жодного разу зазначений свідок до суду за викликом не з’явився. Через це постійно переносилися дати судових засідань, аби надати прокурорам можливість забезпечити явку цього свідка. Враховуючи, що допит цього фейкового свідка був у наших інтересах, як і в інтересах правоохоронців, я провів самостійне розслідування. На мої численні адвокатські запити була отримана інформація про те, що цей псевдосвідок вже кілька років не проживає за адресою, вказаною прокурором, а також не проживає і у своїх родичів, а місце його перебування невідоме. Ця інформація, як і інформація про судимості цього «основного свідка» та обставини відбування ним покарання у місцях позбавлення волі, була надана нами суду та досліджена у судовому засіданні у присутності прокурора, тобто відома йому. Разом з тим, на мої неодноразові пропозиції прокурору здійснити пошук свідка у тому місці, де його «знайшли» співробітники оперативного підрозділу у березні 2017 року – серед безхатченків на вокзалі у Києві – прокурор чомусь відповідав відмовами, вважаючи за необхідне викликати цього «важливого» свідка виключно повістками на адресу, де він вочевидь не проживав. І до речі, попри всі ці обставини прокурор чомусь не наважився ініціювати перед судом клопотання про привід «важливого» свідка. Чому? Як на мене – більш ніж зрозуміло.

По-четверте, я б радив прокурору, який складав апеляційну скаргу, хоча б трохи зануритися в ази кримінального процесуального законодавства. Річ у тім, що обов’язок забезпечити прибуття в суд свідка обвинувачення покладено на сторону обвинувачення законом (ч.2 ст.327 КПК). Ані КПК, ані будь-яке рішення суду першої інстанції не могло позбавити прокурора можливості протягом 2,5 років хоча б один раз виконати свій обов’язок та забезпечити явку в судове засідання свідка або ж хоча б клопотати перед судом про привід свідка.

І ще дещо цікаве в аргументації сторони обвинувачення стосовно основного свідка. В апеляційній скарзі прокурор акцентує увагу на тому, якими важливими, на його думку, є покази зазначеного свідка для встановлення обставин кримінального провадження. Проте прокурор чомусь знову не клопоче вже перед апеляційним судом про допит цього свідка, що було б цілком логічно та послідовно з його боку. Чому? Питання риторичне.

Інші нестикування

Як відомо, протоколи обшуку, висновки експертів та допити декількох інших свідків були детально досліджені судом. Завдяки «маніпуляціям» сторони обвинувачення з постійною зміною прокурорів, у суду на це було близько 2,5 років. Але прокурор просить суд апеляційної інстанції повторно дослідити ці докази, жодним чином не обґрунтовуючи таке прохання. Бажання ще раз пройтись «по граблям»? Навряд чи. Скоріш за все, бажання прокурора максимально відтягти ухвалення рішення судом.

«Вишенька на торті»

Навіть на мій, вочевидь не експертний, погляд, підписи нібито одного і того ж прокурора в обвинувальному акті та в апеляційній скарзі настільки різняться, що пора поставити питання перед законодавцем – а навіщо взагалі передбачати ці «карлючки» у процесуальних документах? Або може слід на рівні КПК передбачити, як у банківській справі, карточку із зразками підписів слідчих і процесуальних керівників у кримінальному провадженні? А у штаті судів – хоча б спеціаліста-почеркознавця?

Замість висновків

Я не просто так детально розписую нюанси лише одного, не дуже резонансного, кримінального провадження з десятків подібних. Вседозволеність, помилки та незнання основ професії окремих правоохоронців формують репутацію усієї правоохоронної системи України.

Звісно, що ми ініціюватимемо дисциплінарне та кримінальне провадження щодо усіх причетних до цієї безглуздої майже трирічної «епопеї» стосовно людини, яка просто відмовилася давати хабаря.

ДЖЕРЕЛО

Читайте також:
З часу запровадження реформи структурних підрозділів МВС минуло 5 років, однак поліція і надалі є карально-репресивним органом.
03.11.2020, 10:18
В Україні остаточно знищено верховенство права і законності.
29.10.2020, 14:13
Як при Порошенку, так і за Зеленського замість обіцяного відновлення народовладдя у селах панує свавілля латифундистів.
27.10.2020, 14:23
У намаганні зберегти хитку вертикаль, влада пішла на грубе порушення Конституції України та Виборчого кодексу.
17.10.2020, 13:24
У лісосмузі між двома селами Кременчуцького району Полтавщини поліціянти били струмом літнього чоловіка.
09.10.2020, 12:16
Реформа реформою, а звички у співробітників міністерства внутрішніх справ лишаються незмінними.
08.10.2020, 13:53