Хасан Баієв – той, хто здобув популярність після ампутації ноги польовому чеченському командиру Шамілю Басаєву.
Сьогодні редакція "Останнього Бастіону" публікує українською мовою спогади про неперевершеного майстра хірургії, відомого на Заході дзюдоїста і мецената, люб'язно надані письменником Муратом Шахтамановим.
* * *
З розпалом першої Чеченської війни він вислав до сусідньої Інгушетії дружину з дітьми та 90-річним батьком, а сам залишився. Сестра, теж медик, і мати залишилися з ним.
За півтора року війни вдалося прооперувати понад 4600 осіб, як мирних жителів, так і учасників бойових дій з обох боків конфлікту. Свою "Ниву" хірург використав як машину швидкої допомоги.
Іноді до нього одночасно привозили на лікування і російських солдатів, і чеченців. Траплялося, що ваххабіти приносили до шпиталю своїх поранених і, вимагаючи лікувати "свого", скидали зі столу людину, якій на той момент робили операцію.
Зчаста не було електрики, води, ліків, перев'язувальних засобів, медичних інструментів... Для освітлення доводилося використовувати свічки та гасові лампи; для ампутацій використовувалася ножівка по металу, а під час трепанації черепа – ручний дриль.
У зв'язку з постійними бойовими діями бракувало донорської крові, тож персонал лікарні, зокрема і сам Баієв, віддавали свою. Хірургу вдавалося поспати не більше трьох годин на добу.
Не було анестезіолога, не було знеболювальних засобів, тому операції доводилося робити під місцевим наркозом, іноді до 30 разів на день! Якось за 48 годин без сну він здійснив аж 67 ампутацій.
Якось дві жінки привели йому на операцію корову, якій уламок потрапив у шию. Хасан розлютився: «Я людей не встигаю оперувати, а ви тут зі своєю коровою!».
Однак з'ясувалося, що у тій сім'ї – п'ять дітей, і якщо корова помре, – то годувати їх буде нічим. Нікуди було діватися, корову все ж прооперував. Згодом на знак подяки Баієву передали велику банку сметани.
У середині 1990-х до нього приїхав Арбі Бараєв зі своїм загоном: заарештував Баієва, провів над ним суд і засудив до розстрілу за лікування карателів із Москви. Проте, коли Баієва вже вели розстрілювати, на територію лікарні приїхала машина із пораненими бійцями Бараєва; їм була потрібна термінова медична допомога.
Розстріл мусили відкласти на той час, поки хірург їх лікував. Згодом почалися важкі бойові дії, і бійцям Бараєва стало вже не до Баієва.
Після відходу Бараєва в Алхан-Калу увійшли федеральні війська Росії – на цей раз Баієва повели розстрілювати через те, що він лікував чеченських борців за свободу. Але місцеві жителі стали між Баієвим та окупантами й сказали: «Тоді й нас розстрілюйте разом із ним»; хірург знову вцілів.
Після початку другої Чеченської війни він як і перше став допомагати пораненим. На ведення записів у нього не вистачало ні сил, ні часу, але, за його словами, під час тієї кривавої бійні він прооперував удвічі більше людей, ніж у 1990-х.
Тривалий час Баієв був переслідуваний обома сторонами конфлікту; якось його жорстоко побила група російського спецназу, а потім використовувала як живий щит під час бою з загонами ЧРІ. Пізніше він оприлюднить власну книгу "Клятва, або Хірург під вогнем", перекладену 20 мовами, котру, втім, жодне видавництво РФ відмовляється надрукувати й по нині.
«Боюся, що на Росії книга не вийде, бо моє трактування війни сподобається не всім. Тут немає вихваляння на адресу воєначальників, які вважаються чи не героями. Я таких не зустрічав, тим більше, що у громадянській війні героїв не буває. Один із колишніх діячів Ічкерії, прочитавши книгу, зателефонував і сказав, що мені так вдалося описати події, що жодна зі сторін не залишиться задоволеною. Насправді ця людина зробила мені комплімент. Я не збирався виправдовувати чи ідеалізувати когось. Просто написав те, що я бачив особисто, без прикрас», – заявив Хасан Баієв.
Наразі хірург офіційно живе в американському штаті Массачусетс, зрідка навідуючися до рідної Чечні, де займається благодійністю: лікує дітей у Грозному. Хасан Баієв був одним із перших медиків, хто також допомагав постраждалим у наслідок кремлівської каральної спецоперації у Беслані.
«Попри те, що мешкаю я у США, американця з мене не вийшло. У нас, чеченців це в крові – куди б не занесла нас наша доля, ми обов'язково маємо повернутися додому і завжди повертаємося», – говорить про себе Баієв.
* * *
Між тим, як інформував "Останній Бастіон", днями у Баку пом'янули полеглих 20 січня 1990 року у бою з совєцькими військами незламних азербайджанських шахідів.