Гучні заяви замість гучних справ: у чому провал НАБУ
НАБУ як медійна контора: багато шуму, мало грошей.
Погано, коли крадуть. Але ще гірше — коли крадівництво не зупиняють ті, хто мають це робити.
Очільник НАБУ Семен Кривонос заявив, що ефективність НАБУ не вимірюється сумою коштів, повернутих у бюджет, і що повернення коштів до держбюджету — не основна функція НАБУ. На його думку, це не є KPI «як у фіскального органу».
Три тези.
1. Якщо дивитися суто юридично, то він правий. Ніде не прописано такого KPI. Але чи маємо ми дивитися на НАБУ лише юридично? Бо якщо дивитися юридично, мають виникнути питання до постійних витоків інформації, слабкої професійної якості слідства та відверто хайпових дій бюро. De facto НАБУ не діє як класична правоохоронна установа, що суворо дотримується закону. Бюро — це медійна контора з елементами розслідування. Отже, пан Семен неправий.
2. НАБУ створювалося для боротьби з масштабною корупцією у державній сфері. Завданням бюро не є впіймати депутата на тому, що він не задекларував шубу коханки — нехай цим займається НАЗК. В Україні відбувається масштабне, у державних масштабах, крадівництво. Мільярдами. Кейс «Міндічґейт» почав було розкручувати корупцію в енергетиці, але різко зупинився на тому, що крав лише Міндіч. Совпадєніє? Не думаю.
Отже, НАБУ не виконує головне завдання — розслідування резонансних, гучних справ за участю топпосадовців. Обов’язковий показник резонансу — не кількість лайків у соцмережах, а конкретні великі гроші. Їх немає. Офіційна відповідь НАБУ каже, що бюро створило економічний ефект у 2021–2025 роках на 16,8 млрд грн (не лише «живе» повернення, а й запобігання). Так ось — цього недостатньо. 16,8 млрд грн — це менше ніж $500 млн, а в Україні розкрадають мільярдами доларів. Це — провал НАБУ. І не треба перекладати відповідальність на суди, бо судам потрібно дати можливість забирати мільярди (а це функція слідства).
3. Ще від початку роботи НАБУ йому закидали: ви розслідуєте справи минулого або беретеся за дрібноту. Це досі так. Бюро так і не дало жодного гучного кейсу, де просто зараз воно виявило й зупинило розкрадання мільярдів доларів. Вибачте, але Чернишов і Міндіч — це дрібнота, і до справді великих розкрадань вони не були причетні. Поза увагою бюро залишилися справжні монстри.
Тому коли я чую активістський наратив «йде кампанія дискредитації через телеграм-мережі» — стає смішно. Замість визнання власної недбалості шукають винних ззовні. Коли я чую аргумент НАБУ про те, що їм системно перешкоджають, — це також смішно. Вже давно існує потужна вертикаль НАБУ–САП–ВАКС, але це чомусь не допомагає відкривати кримінальні провадження у справах на мільярди доларів.
Можна змиритися з тим, що НАБУ проїдає бюджет. Але куди подітися від активістського бла-бла про героїв-антикорупціонерів? Цікаво, вони самі вірять у власні казки???
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
