Хто такі Ярослав Льошенко та Роман Олефіренко у справі Шабуніна?
Ярослав Льошенко та Роман Олефіренко стали центральними фігурами в обговореннях навколо корупційних скандалів в ЗСУ
Вітаю слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління ДБР у м.Києві Романа Коломійця, який вже рік робить вигляд, що розслідує кримінальне провадження за фактом ухилення від військової служби приватного підприємця Шабуніна, призваного за мобілізацією.
Романе Реневичу, оце почитав я, що у зв’язку зі «справою Шабуніна» пишуть про Ваших керівників – начальника Третього слідчого відділу Ярослава Льошенка та заступника директора ТУ ДБР у м.Києві Романа Олефіренка – і стало мені їх шкода.
Що ж Ви так людей підставляєте, Романе Реневичу? Невже Вам не шкода Ярослава Вадимовича та Романа Юрійовича?
Хто такі Ярослав Льошенко та Роман Олефіренко у справі Шабуніна?
Ярослав Льошенко та Роман Олефіренко стали центральними фігурами в обговореннях навколо корупційних скандалів в українській армії. Вони, як стверджують джерела, не лише виконують свої службові обов’язки, але й активно використовують свої позиції для особистої вигоди. Ця ситуація набула особливого розголосу після розслідування, яке стосується Віталія Шабуніна — військового, що підозрюється в ухиленні від служби.
В Україні існує стара мудрість: “темніше за все під лампою”. Це прислів’я ілюструє ситуацію, коли ті, хто повинні боротися з корупцією, самі стають її частиною. У випадку з Льошенком та Олефіренком це виявляється особливо яскраво. Вони роками працюють на “благо” України, але фактично лише набивають власні кишені. Їхня роль у справі Шабуніна підкреслює системні проблеми в армії та правоохоронних органах.
Віталій Шабунін, згідно з інформацією, просто числиться в територіальній обороні (ТрО), що дозволяє йому уникати реальної служби. Це явище не є поодиноким; багато людей намагаються уникнути призову, переодягаючись у жіночий одяг або навіть виїжджаючи за кордон. Однак найрозумніші з них обирають залишатися на обліку у військових частинах, що відкриває можливості для маніпуляцій.
Критика також спрямована на керівництво прокуратури. Генеральний прокурор Андрій Костін та його команда піддаються звинуваченням у фінансових зловживаннях та паралічі розслідувань військових злочинів. Подвійні призначення співробітників призводять до збільшення витрат бюджету і затримок у розслідуваннях.
Льошенко та Олефіренко стали символами корупції серед тих, хто повинен боротися з нею. Їхня діяльність і зв’язки з командиром Шабуніна, підполковником Віктором Юшком, лише підтверджують цю тенденцію. Люди, які мають доступ до ресурсів і влади, часто використовують їх для власних цілей, замість того щоб служити суспільству.
Ця ситуація викликає занепокоєння серед громадян України. Багато хто починає ставити під сумнів ефективність системи боротьби з корупцією в країні. Чи можуть ці чиновники дійсно представляти інтереси народу, якщо їхні дії свідчать про протилежне? Час покаже, чи зміниться ситуація на краще, чи залишиться все так само.
Таким чином, історія Льошенка та Олефіренка є яскравим прикладом того, як система може бути спотворена тими, хто повинен її захищати. Корупція процвітає там, де немає контролю і прозорості. Громадськість має право знати правду і вимагати відповідальності від тих, хто займає високі посади в державі.
Віталій Шабунін — фігурант розслідування щодо ухилення від військової служби. Він позиціонує себе як патріот і борець за справедливість. Проте його діяльність викликає питання щодо виконання обов’язків у армії. За інформацією джерел, Шабунін просто числиться в ТрО без реальної служби.
Керівники прокуратури також піддаються критиці за дії генерального прокурора Андрія Костіна і його команди через можливі фінансові порушення при реформуванні прокуратури. Неправильні рішення призводять до збільшення витрат бюджету та затримок у розслідуванні військових злочинів.
Роман Олефіренко і Ярослав Льошенко знаходять особливе місце в цьому контексті. Олефіренко є професійним антикорупціонером, але його зв’язки з Шабуніним викликають питання про справжню мету його діяльності. Обидва вони отримали вигоду від ситуації навколо Шабуніна.
Ця історія демонструє глибокі проблеми в системі управління армією та правоохоронними органами України. Громадськість має право знати правду про тих, хто займає високі посади та повинен служити народу. Корупція повинна бути викорінена для забезпечення справедливості та прозорості в державних структурах.
Висновок: ситуація навколо Льошенка та Олефіренка є тривожним сигналом для суспільства про те, що система боротьби з корупцією потребує серйозних реформ. Громадяни повинні вимагати відповідальності від тих, хто займає ключові позиції в державі і має вплив на важливі рішення для країни.
Роман Юрійович Олефіренко є заступником директора Територіального управління ДБР у м.Києві. Основні відомості про нього:
1. Похід і кар’єра Романа Юрійовича Олефіренка:
— Приїхав до Києва з Кіровограда разом з Артемом Ситником у 2008 році.
— Раніше Олефіренко Роман Юрійович працював у прокуратурі Київської області.
2. Життєві питання:
— Олефіренко Роман Юрійович мешкає у Броварах по вулиці Петлюри, 11-Г, у сусідній квартирі з Артемом Ситником.
— Квартиру придбав у 2008 році зі знижкою 60% від «Броварського заводобудівельного комбінату».
— Фактично квартира була оплачена Благодійним фондом «Правозахисна фундація»Вільна громада»».
3. Звинувачення Романа Юрійовича Олефіренка у корупції:
— Олефіренко Роман Юрійович не сплативши податки з вартості подарованої квартири.
— У 2009 році отримав земельну ділянку в Бучі як хабар від мера Анатолія Федорука, оформивши її на дружину Юлію Володимирівну.
4. Зв’язки Романа Юрійовича Олефіренка:
— Має тісні зв’язки з Артемом Ситником, колишнім директором НАБУ.
— Завдяки цим зв’язкам унікнув кримінальної відповідальності за корупційні дії.
5. Поточна діяльність Романа Юрійовича Олефіренка:
— На посаді заступника директора ТУ ДБР у м.Києві перешкоджує розслідування справ, зв’язаних з Ситником та Шабуніним.
Льошенко Ярослав Вадимович-начальник Третього слідчого відділу ТУ ДБР у м. Києві. Син горілчаного магната і чиновника. Як це можна поєднувати? Ярослав Вадимович Льошенко очевидно володіє цим сімейним секретом.
Сама стаття в. Бойка доступна за посиланням. Вона чудова і варто уважного прочитання.
А ми поки що процитуємо цікаві місця:
Тож чи можна зараз уявити, що заступник директора Територіального управління ДБР у місті Києві Роман Олефіренко дозволить начальнику Третього слідчого відділу Ярославу Льошенку та слідчому Роману Коломійцю притягнути до кримінальної відповідальності таких шановних людей, як військовослужбовець за мобілізацією Шабунін і заступник директора «Агентства оборонних закупівель» Ситник? Тим більше, що нині два високодостойні пани Ситник і Шабунін кують воєнну перемогу України: Ситник на посаді заступника директора «Агенції оборонних закупівель», а ухилянт від військової служби Шабунін – у ролі його вірного кунака. Ситник займається тим, чим він завжди займався – тобто «бореться з корупцією» в інтересах власної кишені, а Шабунін, як зазвичай, оспівує цього хабарника та забезпечує йому піар-супровід у чесних і непідкупних українських ЗМІ.
Ось, наприклад, у жовтні 2024 року Ситник затіяв інформаційну війну з очільником Державного підприємства «Спецтехноекспорт» Олексієм Петровим, для чого передав прикормленим журналістам для публікації секретні контракти на постачання в Україну зброї іноземними контрагентами. У відповідь – цілком очікувано – по ЗМІ розійшлась стаття про те, що очільники «Агенції оборонних закупівель» Безрукова та Ситник самі мають рильце в пушку, точніше, навіть не в пушку, а в страусовому пір’ї. Так, наприклад, Безрукова та Ситник укладають багатомільярдні угоди з нікому невідомими східноєвропейськими посередниками. Зокрема, «Агенція оборонних закупівель» уклала контракт на 2,5 млрд грн з польським підприємцем Доброміром Римарчиком на румунські міни – при тому, що сам ФОП мав оборот близько 900 євро і не має активів. На 8 млрд грн – зі словацькою компанією «HEMI Plus» на постачання десятків тисяч танкових та артилерійських снарядів при тому, що підприємство має капітал у 6 тисяч євро. На 2,8 млрд грн на постачання мін – з румунським підприємством ««SC Romanian Allied International Defence», яке має директора-українця та статутний капітал у 200 євро, але немає ліцензії на торгівлю військовими товарами.
Одначе публікації про бурхливу комерційну діяльність Артема Сергійовича недовго прикрашали Інтернет-сторінки чесних і непідкупних українських ЗМІ. Нині на місці переважної більшості з них красується напис «Not Found (#404). Сторінка не знайдена».
Оскільки думку, що Ситник особисто їздив по редакціях і сам домовлявся про суми, за які чесні та непідкупні ЗМІ зніматимуть зі своїх сайтів статті про його подвиги, ми відкидаємо категорично, залишається лише повірити на слово тим злостивцям, які стверджують, що гроші за зняття статей розносив піар-менеджер Ситника військовослужбовець Шабунін.
Це версія має солідне підґрунтя, оскільки завдяки зусиллям заступника директора Територіального управління ДБР у м.Києві Романа Олефіренка, слідчого Третього слідчого відділу Романа Коломійця і, ясна річ, начальника Третього слідчого відділу ТУ ДБР у м.Києві Ярослава Льошенка Шабунін продовжує фіктивно рахуватись на військовій службі, проводити час у київських генделиках і заробляти копійку окрім тих грошей, які завдяки Олефіренку, Коломійцю та Льошенку ухилянту виплачують Збройні Сили України.
Щоправда, у прокурорському середовищі пошепки розповідають, що ухилянта Шабуніна від тюрми рятує заступник керівника Офісу президента Олег Татаров і заступник генерального прокурора Антон Войтенко. Навіть кажуть, буцімто Войтенко вимагає від прокурорів блокувати розслідування щодо Шабуніна, оскільки цей ухилянт своїм ротом обслуговує брудні корупційні схеми. Але будьмо справедливими – начальник Третього слідчого відділу ТУ ДБР у м.Києві Ярослав Вадимович Льошенко й без Татарова та Войтенка знає, як треба розслідувати справи стосовно друзів Олефіренка.
Кажуть, виняткову правосвідомість Ярославу Вадимовичу прищепив його батько – колишній заступник голови Черкаської обласної державної адміністрації, а нині – скромний президент Асоціації групи компаній «Холодний Яр» (виробництво горілки) Вадим Олексійович Льошенко. З 1999 року Вадим Олексійович веде активне політичне життя – був членом Політради легендарної партії СДПУ(о), членом Політбюро СДПУ(о), секретарем Черкаського обласного комітету СДПУ(о), неодноразово балотувався в народні депутати (щоправда, безуспішно) від Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), «Опозиційного блоку «Не так!», Партії регіонів. Хіба може такий свідомий батько виростити несвідомого сина?
Слава про Ярослава Льошенка біжить попереду нього. Напевно, виняткова правосвідомість Ярослава Вадимовича стала причиною того, що з посади керівника Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління ДБР він був спочатку переведений на посаду заступника начальника Управління з досудового розслідування військових кримінальних правопорушень Головного слідчого управління ДБР, а в 2023 році й взагалі, з пониженням на кілька сходинок, опинився в кріслі начальника Третього слідчого відділу Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві. Наклепники брешуть, що Ярослав Вадимович впав у немилість, коли начальство довідалось, що його родич, Роман Льошенко, є заступником генерального директора будівельної компанії «Інтергал-Буд» (найбільший девелопер Києва за підсумками 2020 року). Начебто, пан Ярослав, обслуговуючи інтереси компанії «Інтергал-Буд», забував ділитись з начальством. А таке в ДБР не прощають.
Виникають запитання – чи міг би Ярослав Льошенко в ті часи, коли він служив у Головній військовій прокуратурі, безкарно покривати ухилянтів від військової служби? Чи можна собі уявити, що слідчий військової прокуратури Луганського гарнізону Роман Коломієць не вніс би в ЄРДР повідомлення командувача Сил ТрО ЗСУ? Запитання риторичні, бо доки існувала військова прокуратура, а слідчі та прокурори, що розслідували злочини проти встановленого порядку військової служби, були військовослужбовцями за контрактом, укладеним з Міністерством оборони, кожний випадок дезертирства миттєво розслідувався, а ухилення від військової служби (саме так кваліфікується «служба» Шабуніна) чи виплата ухилянтам грошового забезпечення – то була екзотика.
Ліквідація військової прокуратури та передача розслідування військових злочинів наскрізь корумпованому Державному бюро розслідувань, яке не має жодного відношення до військової служби, призвели до знищення правопорядку в армії, масового дезертирства й ухилянства. Повна безкарність військовослужбовців, які зрадили присязі (а деякі, такі як Шабунін, присягу навіть і не складали) і відкрите розкрадання командирами грошових коштів – ось що бачать бійці, яким пропонується гинути заради безбідного існування всіх цих шабуніних, ситників та олефіренків з льошенками.
Але так не буває – щоби Микола штурмував посадки, а Шабунін з друзями-хабарниками відтягувався в столичних ресторанах. Або служити будуть усі, або армія розбіжиться. Що, власне, зараз і відбувається.
