Станом на тепер у дядька Сема з берегів Потомаку немає хороших рішень щодо конфлікту на Близькому Сході. Цим користається Тегеран.
З усього видно, що Іран, на тлі війни із хуситами у Червоному морі, підіймає ставки. Власне, щоби розібратися чому це робиться, доречним буде нагадати про 4 стовпи іранської стратегічної культури.
Іранці активно використовують у протидії з Ізраїлем, підтримуючи ХАМАС. Утім, цей елемент стратегічної культури має обмежену здатність до застосування після провалу спроб експорту ісламської революції у 1980-х роках.
Підтримка шиїтських рухів та протекція шиїтського населення активно застосовується в рамках так званого «шиїтського коридору» — від Ірану на захід до Середземного моря та в Ємені з метою створення стратегічної глибини оборони. Іншими словами війни на чужій території.
Застосування іранських експедиційних військ та ракетного озброєння в районі «шиїтського коридору» не новина. Тому удари балістичними ракетами по території іракського Курдистану не виходять за межі стратегії стримування супротивника на чужій території, інша ж річ — удари по Пакистану...
Так, ця ядерна держава вписується у третій стовп іранської стратегічної культури, який образно можна назвати — нас оточують ворожі країни. Ця традиція спирається на спадщину перської імперії, яка дає наочний приклад, що Іран завжди був об'єктом ворожих зазіхань.
В її рамках іранське керівництво здійснює заходи, які б унеможливили формування ворожих альянсів сусідніх країн та протидіє сепаратистським рухам, які спираються на бази у сусідніх країнах. Етнічно-релігійний сепаратизм завжди була для Ірану однією із ключових загроз.
І тут мова звісно йде про сепаратистські рухи белуджів. Вони діють в іранській провінції Систан і Белуджистан та на території Пакистану, і їх активність значно посилилася після подій осені 2022 року.
Не можу не згадати і важливий для Ірану стратегічний альянс з росією, який вибудувався за останні півтора року війни проти України. Наявність такого союзника дає Ірану можливість поводитися більш зухвало.
Тобто прийняття тих чи інших рішень виходячи із існуючої політичної ситуації в регіоні. Зверніть увагу — іранці, коментуючи удари по території сусідніх країн, говорять в дусі «боротьби з тероризмом», явно мавпуючи політику США.
Припускаю, що військова операція «Охоронець добробуту» у Червоному морі викликає побоювання Тегерана, що наступною військовою ціллю може стати сам Іран. Цілком можливо в планах реагування на дії коаліції іранці передбачали збільшення своєї військової присутності у регіоні, а може й більш зухвалі кроки, як то перекриття Ормузької протоки.
Це звучить зараз неймовірно, особливо на тлі того, що буквально нещодавно в тій самій затоці проводилися спільні військові навчання Ірану та Пакистану, але з огляду на ситуацію в Червоному морі вже не видається надто фантастичним. Тому така версія.
Для того, щоб убезпечитися від використання сепаратистських рухів своїми головними супротивниками — США та Ізраїлем, Тегеран завдає попереджувального, превентивного удару по їхнім базах. Одночасно запрошуючи, таким чином, уряди цих країн, а це на сьогодні — Ірак, Пакистан та Афґаністан, — почати домовлятися.
Наскільки така версія працездатна, покаже майбутнє. Це звісно при умові що іранцями керував тверезий розрахунок, а не емоції, проте у разі емоцій, ситуація може розвиватися за гіршим сценарієм — у вигляді неконтрольованої ескалації.
Тобто ризик війни між Пакистаном та Іраном існує, але поки що гіпотетично. Обмін ракетними ударами під приводом ураження баз сепаратистів-белуджів по обидва боки кордону виглядає дивним, але цілком вписується в шиїтську концепцію «такія» — брехня заради віри.
Це приблизно те саме, коли іранці постачають дрони-камікадзе росії для війни в Україні, коли є чимало свідчень та захоплених іранських дронів, а міністр закордонних справ Ірану не зморгнувши оком каже, що таких фактів немає. Все є, але іранцям байдуже.