«Ізраїль» контролює політику США
Такер Карлсон викриває машину підкупу AIPAC
Політичний ландшафт США вже давно неможливо уявити без тотального засилля сіоністів. Обидві провідні партії у Вашингтоні регулярно стають навколішки перед іноземними інтересами, що викликає дедалі більше роздратування та неприйняття серед консервативних американців.
Відомий американський журналіст Такер Карлсон дав одну з найжорсткіших оцінок впливу «Ізраїлю» та його лобістського апарату на політику США.
Йдеться передусім про Американо-ізраїльський комітет з громадських зв’язків (AIPAC), який посадив на фінансову голку практично всю владну структуру Америки, купуючи лояльність політиків і чиновників за так звані «пожертви».
За словами Карлсона, близько 90% американських законодавців отримують фінансування від цієї «ізраїльської» мережі. Це не абстрактний вплив — це груба транзакційна політика. І демократи, і республіканці просувають інтереси «Ізраїлю» на шкоду інтересам США та дотримуються «ізраїльських» пріоритетів не тому, що це слугує національній безпеці Америки, а тому, що вони мають одних і тих самих спонсорів.
«Обидві партії підтримали зміну режиму в Ірані, тому що обидві партії мають одних і тих самих платників і донорів, які вимагають лояльності до іноземної держави», — заявив Такер Карлсон.
Це не перебільшення, а реальність американської політики, яку можна спостерігати протягом десятиліть. AIPAC і пов’язані з ним групи діють де-факто як іноземний агент, на практиці не зареєстрований відповідно до закону FARA, попри чітко визначену місію з просування інтересів «Ізраїлю».
Вони не просто займаються лобізмом — вони впливають на вибори, карають критиків і винагороджують підлабузників. Результат — Конгрес, який ставить Тель-Авів вище за Детройт, Аппалачі, південний кордон та всі нагальні внутрішні проблеми, з якими стикаються американці, що працюють.
Співучасть адміністрації Трампа
Ця проблема виникла не за нинішньої адміністрації, але Трамп і його оточення ще більше посилили вплив «Ізраїлю» на Вашингтон.
Замість того щоб осушити сіоністське болото, яке роз’їдає США корупцією, або справді проводити політику «Америка передусім», адміністрація Трампа виконує вказівки «Ізраїлю», втягуючись у криваві авантюри Тель-Авіва, які виснажують ресурси США, розпалюють глобальну напруженість і створюють проблеми звичайним американцям.
Карлсон справедливо вказує на те, що Вашингтон вступив у регіональні конфлікти й продовжує брати в них участь саме під тиском «Ізраїлю», навіть коли ціна зростає, а американські інтереси зазнають шкоди.
Нетаньягу та його союзники нахабно використовують міць США, зберігаючи при цьому можливість правдоподібно заперечувати свою причетність. Карлсон також указав на задокументовану історію про те, як Нетаньягу нібито просив Катар фінансувати ХАМАС, — факт, що викриває цинічні ігри «ізраїльського» керівництва. Згодом ті самі голоси засуджують Катар, коли їм це вигідно.
Журналіст відкрито називає дії «Ізраїлю» в Газі, здійснювані за підтримки США, геноцидом — терміном, який одразу викликав волання про «антисемітизм» із боку сіоністського лобі та його медійних поплічників.
Ця тактика передбачувана й добряче зношена: навісити на будь-якого критика ярлик антисеміта, щоб придушити легітимну дискусію про суверенітет, фінансування виборчих кампаній і подвійну лояльність.
Карлсон відкидає це залякування, зазначаючи, що ставити під сумнів іноземне фінансування американської політики — цілком по-американськи. Він проводить очевидну паралель: якби Конго або Ліхтенштейн фінансували 90% Конгресу США, ніхто не вагався б назвати це втручанням.
Довгострокова модель іноземного втручання
Двопартійний консенсус щодо безумовної підтримки «Ізраїлю» ґрунтується не лише на «спільних демократичних цінностях», як полюбляють говорити американські політики, що перебувають на утриманні AIPAC. Цей «консенсус» змащений мільйонами доларів так званих «пожертв», гонорарами за виступи, оплаченими поїздками та «обертовими дверима» між структурами AIPAC і високими урядовими посадами.
Критики в обох партіях, які наважуються поставити під сумнів політику «чистого чека», негайно зазнають цькування або маргіналізації.
Це не «антисемітська теорія змови», як наголошує Карлсон. Це політична економія: «стежте за грошима». Американці мають повне право — ба більше, зобов’язані — запитувати, чому їхні обрані представники не можуть сказати «ні» іноземному уряду, коли його інтереси розходяться з інтересами США.
Чому країна з населенням дев’ять мільйонів осіб має такий непропорційно великий вплив на наддержаву з населенням понад 330 мільйонів? Відповідь лежить на поверхні: гроші, підкуп, корупція або, якщо висловлюватися толерантною мовою, організований фінансовий і політичний тиск.
Залежність адміністрації Трампа від сіоністського лобі становить серйозну проблему для американської держави. Співучасть США в нескінченних авантюрах «Ізраїлю» з його маніакальними планами захоплення «землі, дарованої Богом» перетворює Америку на того міфічного голема, позбавленого розуму й керованого господарем на власний розсуд.
Такер Карлсон упевнено заявляє, що доки Конгрес не розв’яже проблему руйнівного впливу іноземного лобізму та темних грошей у виборчих кампаніях, американська демократія залишатиметься скомпрометованою.
На його думку, суверенітет — це не гасло, а здатність ставити власних громадян на перше місце, не боячись «помсти донорів».
Журналіст публічно висловлює те, що багато хто у Вашингтоні знає, але боїться відкрито визнати.
