Ізраїль має серйозні проблеми із комплектацією батальйонів

Тривала війна на кілька фронтів проти відразу трьох сусідніх держав знекровила армію сіоністів. Загони ЦАХАЛ відчувають кадровий голод.

Чисельність батальйонів ізраїльської армії коливається від 50% до щонайбільше 70%. Стабільний показник, за менше ніж півтора року сухопутної операції у смузі Ґази — половина особового складу.

На його зменшення також впливають бойові та небойові втрати, втома і виснаження; все це дуже добре відомо й українським бійцям. Виклик на службу резервістів у Ізраїлі обов'язковий, але для багатьох він вже 4-й за 1,5 року.

Тож все частіше  можна почути дуже обґрунтовані підстави не з'являтися. Досвідчені  командири батальйонів, зі свого боку, мають вагомі підстави не підіймати зайвий галас щодо тих, хто не з'явився на виклик: «Вони віддали все і билися 300 днів. Ми не можемо звинувачувати їх».

Проблема у тому, що цілі війни жодним чином не досягнуті: загони ЦАХАЛ не контролюють весь сектор, певна кількість заручників досі у полоні ХАМАС. Доволі показово, що цей войовничий палестинський рух досі далеко не переможений, як переконує ізраїльська влада.

Щобільше, ці ХАМАС уже відновив свою довоєнну кількість особового складу, хай і набором «тих, хто вижив після агресії 7 жовтня 2023 року» значно гіршої якості. Проте це все одно десятки тисяч бійців.

З війною, яка триває довше і довше, мотивація особового складу падатиме все нижче. Оскільки фокус з інтенсивних бойових дій переміщається на здебільшого охорону «коридорів» у Ґази, утриманні постів в Лівані або ж антитерору на Західному березі річник Йордан, багато загартованих у бою резервістів відмовляються це робити.

Таким чином, певні загони залишаються узагалі без командирів, а значить — і без дозволів на ротації для тих, хто все ж на виклик з'являється, жертвуючи навчанням, роботою, стосунками у родинах. ЦАХАЛ змушений викручуватися, застосовуючи до бойових підрозділів:

• пошук через соціальні мережі (здебільшого WhatsApp);
• фінансову винагороду;
• систему «тиждень у строю, тиждень вдома».

Проте дехто виступає проти таких фінансових заохочень. Ніби це перетворює «народну армію» Ізраїлю, засновану на сіонізмі, гордості та добровільності, на простих контрактників, які можуть мати гірший рівень підготовки та моральних якостей.

Але командири, яких опитало видання Haaretz, готові з цим миритися, щоби хоч якось набрати людей. Утім, з бажанням Беньяміна Нетаньягу вести війну «до повної перемоги», невідомо, скільки ще протримається і ця система, поки ще більше військових відмовляться служити.

Проблема могла б бути, принаймні частково, вирішена службою ультрарелігійних громадян з єшив (єшиботників). Однак більшість з них успішно уникають призову, спираючись на свої партії в уряді Нетаньягу, які погрожують вийти з його складу, якщо єшиботників змусять служити на рівні з усіма в країні.