«К ногє, малороси! Каму сказал?!»

Дозвольте й нам кинути свою жменю мідного дріб'язку до полемічної вирви, в яку всмоктується небайдужий до своєї долі сегмент українства. Притім, ув'язуємося не задля відволікання уваги від одноденних офіційних походеньок місцевого манкурта-президента  баварськими землями.

Було б легковажним і лише потролити хворого історика-аматора з кремлівського бункера за його маячню у статті «Про історичну єдність росіян і українців».

Її, цей викид лжеісторика-неофашиста, четверту добу, денно і нощно коментують світлі вчені уми, владне чиновництво, політологи, аналітики й просто притомні громадяни по обидва боки поребрика. Непритомні теж.

Автор купував пучок кропу у бабці перед входом до центрального ринку. Просила п'ять. Коли з'ясували, що однаково трактуємо основні меседжі путінського ультиматуму, віддала за три.

З усього прочитаного і переглянутого погоджуємося, зокрема, з наступним:

• кадебістський гусляр претендує на світове визнання його наукового внеску у дослідження етногенезу східного слов'янства. Натякає на Нобелівку. Внесок вважає рівним праці Й. Сталіна «Щодо марксизму в мовознавстві» і вагомішим за дисертацію І. Киви «Механізми впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності (на прикладі країн ЄС та України)»;
• міфічні часи «не лепо ли ны бяшеть, братие, начати» з Муромцями, Солов'ями-розбійниками, Чахликами Невмирущими і Василинами подаються як реальна історія;
• українцям відмовлено у праві мати власну історію і національну самосвідомість. «К ногє, малороси! Каму сказал?!»;
• управлінці Віщий Олег, Микита Хрущов і Леонід Брежнєв (вихідці з Малоросії), літератори Микола Гоголь, Григорій Сковорода і Тарас Шевченко (малороси, але знали вєлікій і магучій язик) – сакральні аргументи спільного кореневища. Літературний негр, який створив путінський пасквіль, чомусь не згадав убивчого доказу спільності: їхнє всьо Алєксандр Пушкін заїжджав до 124 (жах, правда?) малоросійських міст і містечок, сіл, хуторів, осель на переправах через річки. Нишкніть, українські буржуазні націоналісти: друга дружина Лейби Бронштейна Олександра Львівна Соколовська родом з малоросійської Катеринославщини!;
• вуха неприкритого фашизму стирчать з тези про расову чистоту якогось вигаданого східно-слов'янського суперетносу. Він що, ніколи не був північніше і східніше Смоленська, де слов'янством практично і не пахне? Фіно-угорські назви річок, озер і міст аж кричать про свою одвічну належність! Топоніми «Вичегда» і «Кінешма» слов'янину швидше підуть за лайку;
• підспудний тваринний страх перед Заходом, який раз за разом ковтає, облизуючись, шматки колишнього СРСР. Ось ковтнув Південну Осетію, Абхазію, Придністров‘я, Крим, пережовує Донбас, заарканив Білорусь;
• нелегітимна, антинародна київська хунта петлюро-бандерівців нищить усе російське від кокошників на голові до снігурів у головах патріотично налаштованого єдиного народу. Особисто автор точно і Шойгу напевне готові будь-якої миті стати на оборону зацькованого, переполовиненого, зниценого росіянина у будь-якій точці Волині, Донецько-Криворізької республіки і Підкарпатської Руси, що вже казати про «руський» Київ;
• чомусь з єдинокровної слов'янської тріади вилучено сирійця. Інакше, якого біса брат-вагнерівець товчеться під Ідлібом вже котрий рік поспіль?;
• так старанно зібрані імперією землі після найбільшої катастрофи ХХ століття розповзлися між неруськими «городами і селами». Оголошено шабаш великоросійського шовінізму з переспівом Михаіла Ломоносова:  віднині «Богатство России будет прирастать Украйной»;
• usw.

Отже, ігри зі Штайнмаєром, кластерами, номерними мінськами і ордло, по-всьому, добігають кінця. Лейтмотив путінського «майн кампфу» на поверхні: пацюк готовий кинутися на Україну. Це –  головне у програмовій статті новітнього путінізму.