Карликовий Янукович
Володимир Зеленський — «отаман без золотого запасу». Проте із шаленим потягом до рейтингів і оплесків лохторату...
Вранці 16 грудня 2023 року Держспецзв'язку видало розпорядження про блокування доступу до «УкрРудПрому» та ще 13 інформаційних сайтів. Сьогодні вже зрозуміло, що це було стартом «огидного ланцюга», апофеозом, яким на цю мить стали напади на двері квартири журналіста Юрія Ніколова і оприлюднення кадрів оперативного стеження за новорічним корпоративом Bihus.info.
Але далі — тільки більше і владу можна зрозуміти: їй потрібно терміново «приморозити» Україну. В Офісі Президента чітко розуміють — до умовного 1 березня практично всім стане очевидно, що країна залишилася без фінансової підтримки західних партнерів.
І до цієї дати потрібно встигнути залякати/купити/ліквідувати всі більш-менш незалежні джерела інформації. Адже саме вони вкажуть на чіткий взаємозв'язок між відсутністю зовнішнього фінансування і внутрішньою корупцією, що зросла до просто непристойних розмірів.
Причому, якби це хоча б виглядало як користолюбство на низовому рівні, але ж ні, цей процес практично відкрито спрямовується і координується Офісом Президента. А спроби вивести першу особу за дужки цієї мегакорупції, чим далі, тим більше виглядають сміховиннішими.
Очевидно, що ніякі Єрмаки, Шурми та Татарові не могли б продовжувати нишпорити коридорами влади, якби не добра на те воля Володимира Олександровича Зеленського. Саме він впевнено став на протоптану одним із його попередників лижню із тією лише різницею, що у Ростові на нього точно не чекають.
А ось, чи чекають на Зеленського в європейських столицях — питання поки що дискусійне. Напевно, якби він склав повноваження прямо зараз — це був би цілком собі варіант, але проблема Володимира Санича у тому, що він набрав необхідну швидкість і явно не збирається зупинятися на своєму маршруті.
Розмахуючи жупелом «воєнного стану», його камарилья намагатиметься придушити все незгодне з «портретом» у тилу та на фронті, а так, на жаль, жодні війни не виграються. Для того, щоби поводитися як диктатор, потрібно мати відповідний ресурс.
Зеленський сьогодні — той самий «отаман без золотого запасу». Тож ми справедливо вимагаємо від західних політиків більшої рішучості у підтримці України, але сьогодні вона фактично вперлася у цю маленьку зморщену постать на Банковій.
Так вийшло, що наші партнери — це (хоча б на рівні риторики) розвинуті демократії. В їхньому периметрі із кожним днем усе складніше продати ідею мультимільярдної допомоги Україні, яка з одного боку протистоїть путінській росії, а з іншого — нахабно обкрадається Зеленським і компанією його «слуг».
Так сталося, що персонаж, який на початку російської повномасштабної агресії став для всього світу новим Черчіллем, до кінця другого року війни перетворився на аналог Хусейна/Каддафі. Очевидно, що всі ми стали заручниками зробленого ним життєвого вибору і саме він — наш головний симулякр, явлений світу.
Ми вкотре це дозволили, а тому нам і розгрібати наслідки цієї персональної еволюції. Очевидно, що Володя не зупиниться й не зійде з обраного ним шляху, а отже, черговий посланець умовного Південного Сходу має піти у політичне небуття слідами Кучми-Януковича.
Наше головне завдання тут — не затягувати, інакше ми просто програємо Україну. Ніхто не буде готовий боротися за країну, яка з простору свободи слова, відразу перетворилася на місце, де не можна навіть відкрити рота, щоби висловити свою незгоду із чинним режимом.
