Коли кінця добігають епохи

Насамперед думка, до якої, певно, дійшла абсолютна більшість читачів The Guardian включно з тими, хто статтю Шона Уокера і Ендрю Рота гортав лише на президентському сайті www.president.gov.ua: він що – вже геть чисто країв не бачить?!

З вашого, колеги, дозволу, наша побіжна заувага. Почули про ліволіберальну репутацію тих чи інших топових європейських інформаційних джерел з Гардіан включно, взяли до уваги фінансові механізми впливу РФ на світові медіа, прислухалися до думок щодо тактичних міркувань про час викиду, підлаштований до ротації самокатника Гончарука на водовоза Шмигаля, про вартість вірусного тексту у комерційному додатку і припущення – хто розкошелився, слід путіна, амбіції Трампа, професіоналізм британських промосковських журналістів, позицію Financial Times. Все так.

Ми – до сенсу. Хтось розгледів мисль, гадку, міркування, ідею, судження на рівні державного управлінця? Натомість – або школярське хизування власним  дилетантизмом, або плутанина у термінах, або принижене нарікання на нерозуміння.

Упереджено читали? Гаразд, перечитуємо. Те ж самісіньке бла-бла-бла.

Образливі для України порівняння з «дірявим човном», маніакальне збочення психопата з бажанням «за нагоди перевішати олігархів». А у спробі поцінувати брекзіт невихованість і хамство Зе просто зашкалили: вибір британців наш «величний лідер світу» порівняв з п’яничкою, який залишає вечірку, а потім шкребеться під дверима і проситься, щоб впустили погрітися! Нормально? Та у Боріса є усі підстави запросити Вовку до бар'єра!

Якщо Зе забажалося у повний місяць постати перед Європою милим і простим як хвіртка парнішкою, визнаємо – читач The Gardian побачив недалекого і самозакоханого павіана, котрому «не в лом» відправити пані міністерку в середовище ймовірно інфікованих небезпечним збудником обсервантів і перестріляти опонентів.

Та якби ж тільки це! Пасажі Зе якось можна пояснити клоунським бекграундом і ліньками прибрати граблі зі стежки. 

Але що ще повинна втнути «дівчинка Юля», щоб перша службова особа держави нарешті перейнялася своєю прес-службою, яка не покладаючи рук працює на знищення іміджу свого патрона?! Гамузом з країною! Щоправда, тут ми з нею солідарні – чим швидше вона загонить реноме блазня під плінтус, де, власне, його й місце, тим більше шансів на реанімацію збереже для України.

Тут вже так – щоб погодитись на публікацію рядків про шефа на кшталт: «Він знову зітхає, перш ніж дати довгу, заплутану і значною мірою безглузду відповідь» ©, треба або глибоко ненавидіти начальника, або не відчувати свого непрофесіоналізму.

Більше того, дівчинка Юлія Мендель дозволила собі ще й підмінити текст під заголовком «Випадковий президент» у The Gardian власною творчою доробкою «Володимир Зеленський: Моє запрошення в Білий дім? Мені сказали, що його готують» з вирізанням убивчих авторських ремарок, причісуванням метафор, скороченням прямої мови Зеленського, яка місцями так впізнавано нагадувала репризи «Кварталу-95».

А коментувати тизер-світлину Мендель «у халаті в горошок» за зеленим плечем після колег, котрі розтлумачили її прихований зміст вздовж і впоперек, немає сенсу, це направду – глухий кут еволюції менделізму.

У далекі і ще високоморальні часи нашої сільської юності Олена Володимирівна Зеленська (у дівоцтві – Кіяшко, а нині – Перша леді) після подібної інсталяції свого чоловіка з прес-кумою пообривала би кумі патли. І все село стало би на бік першої леді. Сьогодні нам залишається гірко констатувати: мав рацію Цицерон, коли бідкався, що O tempora! O mores!