Команда схибленості нашої

Пост, за великим рахунком, ні про що. Себто, про Зеленського.

Не втомлюємося втовкмачувати у задурені голови українців, сподіваємося, ще здатних на переоцінку власного запаморочення, очевидне: є речі, які треба визнавати незалежно від ідеологічних уподобань, політичних смаків і настрою.

З якого би боку ви, шановні добродію чи добродійко, сьогодні не встали, але підкинута вгору каменюка обембериться на вашу дурну голову. Якщо не відскочите. Скільки б ви не пхали фарш у вихідні отвори м'ясорубки, на вході не дочекаєтесь ні салямі, ні ліверки.

Яким би ентузіазмом не горіли очі щирого праведника, але коли у нього руки не звідти виросли, не посадить він дерева, не збудує хати. Та й із сином теж можуть бути проблеми: склепати – діло не хитре, виростити – важче.

Візьміть того ж Ісуса Йосиповича. Здавалося б, віри – неміряно, усі потенції й ресурси – під рукою, а з Адама так нічого путнього й не вийшло. Бо бла-бла-бла – одне, а Єва з яблуком – інше. Ну, ви ж у курсі?, ми – про спокуси.

Але якщо низка різновеликих лідерів, узурпаторів місцевої громадської думки бере хоч чимось доступним для розуміння – ґаздовитістю, цукром і вівсянкою, полум'яним «смерть амброзії!», ремонтом Кадетського корпусу, то розгорнута за чималі (не факт, що праведні) гроші кон'юнктурників агітаційна кампанія за політичну силу реального маразму потребує щоденного викриття і розвінчання. Адже вже купилися на весняні посадки, епохи і рінгтони пісюнів з роялем.

За місяць до дня «Ч», коли доведеться добряче попрацювати мізками над замудрагеленим бюлетенем з двома стовпчиками – ошую партія, одесную –  список, нагадуємо прізвища володарів зелених дум, підписатися за яких – знову продати душу дияволу.

Богдан Шу-шу-Заплічний, Іванісов Педофільський, Дубинський Мама-Спідометр, Копанчук Кнопкодавська, Гончарук Самокатний, Корнієнко Баба-да-а-анський, Брагар Газо-псовий, Арахамія Вирваний-з-Контексту, Скалецька Новосанжарська, Бужанський Чабан Тупоовечий, Стефанчук Тещин-Орендарський, Яременко Табуйований, Баканов еС БеУшний, Тищенко Велюровий, Ткаченко Елітно-Трухановський, Юзик Прибілечений, Юрченко Екологічно-чистий, Сивохо Обісцяний, Верещук Мері Поппінс, Третьякова Канібальська, Єрмак Козирний, Малюська Зеколюбивий, Камельчук Водовоз-Кримський, Венедіктова ЗеПрезумпція Двохсотвідсоткова, Юля Недоразумендель…

Представляти цю випадкову камарилью, яка злетілася до столиці на квартального блазня, як мухи на мед, на Кобищанах доручено Сергію Іващенку та примкнулим до нього «спраглим за змінами» (більше про перший шерег  цвіло-зелених хоч би й отут: https://zmist.pl.ua/news/u-poltavi-predstavili-komandu-slugi-narodu-hto-uviishov-do-desyatki).  

Топ-десятка місцевих фанатів шапіто – практично невідомі загалу особи. Звісно, про когось чули. Той же пан Іващенко, як найвеличніший відтепер аналог лідера у полтавському масштабі, принаймні, пробував себе у політиці. Поставив минулого разу не на ту конячку – аграрна шкапа не вивезла, ставить на сорокадворічного+ скакуна-нелоха. Скакуна сценічного, який про справжню важку конячу роботу не має жодного уявлення.

З цим скакуном теж не все гаразд, пане Іващенко. Придивіться до кумира – здувся ваш клоун. У нього не було політичної програми. Він не знає, що таке ідеологія. Його-ваша партія – пшик, фантом, булька. Він не мав бодай якихось навичок державного управління. Кермував цирковим балаганом? Не смішіть нашого сідничного нерва. Єдиною метою того кермування було начесати бабла на лохах.

Тож невідворотно і логічно вправніші квартальні інтригани відсунули Зе мало не за лаштунки. Інфантильна нездара слабенько справилася навіть з роллю «весільного прапорщика» – тур зеленого агітатора, горлопана-главаря  «мостами і аеропортами» країни виявився фактично проваленим. Йому вже зраджує й досвід, набутий під машкарою Васька Голобородька, бо наблотиканий правити непотребні баляндраси у спробах виректи щось хоч би наближене до політесу інколи вже збивається на потік свідомості.

Зе фактично визнав свою упослідженість, делегувавши президентські повноваження заштатному клерку, «козирній шістці», котра тепер зустрічається з послами «сімки», здійснює підбір і розстановку кадрів з дідом Маші Фокіної включно, бреше, ніби шовком шиє, про домовлену у Берліні нормандську зустріч, рятує «своїх» вагнерівців. Керує країною, аж за вухами лящить!

І взагалі Єрмак скоро претендуватиме на Мендель.