КОМУ ВІЙНА, А КОМУ МАТИ РІДНА

Завжди знайдуться люди, для яких війна обертається не болем, а благом, залишається актуальною.

«Я — головний інженер, на якого тимчасово покладені обов’язки гендиректора».

В ексклюзивному інтерв’ю Сергій Лагно зазначив: «Ні, у нас не збільшилося споживання дизпалива, завдяки тому, що ми максимально контролюємо витрати дизпалива на бурових».

Звісно, що всі мої публікації про те, що в АТ «Укргазвидобування» розкрадають паливно-мастильні матеріали у досить великих масштабах (на суму близько 200 000 000,00 гривень на рік), більшість сприймає як мої «особисті відносини» з Сергієм Івановичем Лагно, з яким я, до речі, особисто не знайомий і перетинався лише на одній нараді на теренах ГПУ «Полтавагазвидобування».

Чим була цікава ця нарада?

1. У присутності народних депутатів України та керівництва компанії головний інженер Сергій Лагно не володів інформацією про кількість діючих експлуатаційних свердловин у компанії та відповідно не зміг відповісти на запитання народного депутата України.

2. «Кальмуківкою», яка сприяла Ю. Кальмуку в кар’єрному зростанні з директора філії геофізичного управління «УКРГАЗПРОМГЕОФІЗИКА» до директора філії бурового управління «УКРБУРГАЗ». Головне — вчасно було презентувати «Кальмуківку» впливовим особам — і життя заграло іншими барвами.

А тепер подивімося, що пишуть місцеві ЗМІ у «вотчині» друзів Сергія Лагно, Віталія Підлісного та Романа Нефьодова, на теренах діяльності ГПУ «Шебелинкагазвидобування»…

У Змієві суд розглянув справу про системне привласнення дизельного пального працівниками підприємства АТ «Укргазвидобування». Двоє водіїв автотранспортної колони Шебелинського відділення бурових робіт викриті у продуманій злочинній схемі, яка завдала компанії збитків на понад 136 тис. грн.

Двоє водіїв — мешканці села Лиман Слобожанської громади — працювали позмінно, мали доступ до пального й добре знали службові маршрути. У змові між собою вони розробили та реалізували план: відхилялися від маршруту, зливали дизпаливо з баків вантажівки КРАЗ у каністри й збували його третім особам.

Усе пальне, звісно, належало підприємству. Проте для водіїв це стало джерелом «підзаробітку». Злите дизпаливо зберігали на території власних або родинних домоволодінь у підсобних приміщеннях. Звідти — просто в руки покупцю.

Наприкінці травня один із фігурантів передав покупцю 500 літрів дизеля, який зберігався в сараї у матері його спільника. Отримав за це 20 тис. грн, які розділив зі спільником.

Наступна оборудка відбулася вже 3 червня — цього разу збули 700 літрів дизпального, заробивши 28 тис. грн. А вже 19 червня — ще 500 літрів за 20 тис.

Усі операції проходили за однаковим сценарієм: злите паливо, домовленість із покупцем, передача й розподіл грошей.

3 липня Зміївський суд виніс вирок обом обвинуваченим. Їх визнали винними за ч. 4 ст. 191 ККУ. Суд звільнив обвинувачених від відбування покарання з випробувальним терміном один рік. Крім того, суд стягнув з обвинувачених понад 13 тис. грн на судові експертизи.

Можна сказати, що приказка «КОМУ ВІЙНА, А КОМУ МАТИ РІДНА», яка означає, що завжди знайдуться люди, для яких війна обертається не болем, а благом, залишається актуальною.

Звісно, що ці водії — звичайні «виконавці» злочинних наказів і «цапи відбувайли», а головні організатори схеми з паливно-мастильними матеріалами й далі «в темі», як і той, хто закуповує це пальне у таких масштабах.