Коригуємо Аристотеля: а якщо з двох лих не обирати жодного?

Дозволимо собі зацитувати неперевершеного Ігоря Губермана:

«За мудрость, растворенную в народе,

за пластику житейских поворотов 

евреи платят матери-природе 

обилием кромешных идиотов». 

Це ми до очевидної необхідності визнавати розмаїття світу, чужу позицію і
свободу слова. Натякаємо? Формально – ні, але якщо комусь кортять паралелі, бог вам у поміч.

Обтяжені прагненням хоч би трохи підбитися до вершин іскрометної
самоіронії Губермана, визнаємо, що відповіді на банальне, загальновідоме, у ступах перетовчене, перелите з пустого в порожнє не знаємо. Вилами по воді вона писана – правильна відповідь на одвічне: у кого більше шансів перемогти на виборах? У крутька з грошима, чи набитого дурня? Руде американське минуле і зелене українське теперішнє однаковою мірою потверджують життєздатність обох варіантів.

Менше з тим, ніхто з нас не оскаржить рутинного загальника – заскоченому громадянинові є до чого пристати у діапазоні між ментальними крайнощами: «Собаці – собача смерть» і «Якщо мені судилося загинути від кулі божевільного, я зроблю це із посмішкою» Магатми Ганді.

Тут тобі й мудрість ліберального штибу: «Моя хата скраю...», «З вовками
жити – по вовчому вити», «З ким поведешся, того й наберешся», й войовничіша настанова: «Не дай, боже, з Івана пана, з кози кожуха, з свині чобіт!». Авжеж, «Із свинячим личчям та в пшеничне тісто» – не кращий варіант навіть для нашого кобищанця, котрий з діда-прадіда політиків міряє винятково на вагу гречаників. І того упертого дядька за парканом хоч головою об стіну товчи.

Тому заява духовно близького колеги про безальтернативність вибору
меншого зла напередодні другого туру селекційних змагань за крісло
полтавського мера потребує зауваги.

Так, злочинний бекграунд совкового українофоба і диспетчера місцевих
грошових потоків, котрий завдяки перекупленим неукраїнцям знову
тріумфально вибивається у соцькі, диктує, принаймні за Аристотелем, логіку несприйняття кандидатури Олександра Федоровича притомним електоратом. Мовляв, непереборні обставини схиляють нас до його альтернативи – міцнющого господарника, забудовника від бога, творця мікрорайону «Садовий», спортсмена, новатора, котрий спить і бачить зміни, лідера страшенно професійної команди однодумців пана Іващенка.

Посміємо заперечити шановному колезі. У чесних людей країни наразі дуже відповідальне завдання: довести, принаймні ближньому оточенню, що перебування блазня на троні критично тривалий час – прикрий нещасний випадок, казус, аварія, збіг непередбачуваних обставин, аномалія.

Будь-хто – забудовник, весільний розпорядник, професор, фотограф,
міністр закордонних справ, перший/другий президент, який встряв до зеленої команди, є кон’юнктурником, підлизою, прилипалою. І показати оцій знахабнілій від припадкового успіху паяца публіці існування принципово інших, несумісних з хихоньками речей – здорового глузду, відповідальності, фаховості, управлінського хисту – можливо лише в один спосіб: повною ігнорацією прилипал та їхнього голого кумира.

А голосуючи за «менше зло – Іващенка», ми дозволяємо цинікам
викаблучуватися й далі, упевнюватися не лише в своїй безкарності
маніпуляторів, а й вважати виборців лохами, яких і наступного разу вдасться розвести етюдом з генітальним акомпанементом. Хіба що доведеться дует ідіотів доточити пісюном з лави запасних «Кварталу». Там причандали Лисого на черзі.

Залишається сподіватися, що разом з вибором умовного іващенка з-поміж умовних мамаїв колега повністю усвідомлює й те, що він чинить зло, нехай
навіть менше. Допускаючи ставку на менше зло, ми його масштабуємо.

І ще, колего, Вас – національно зорієнтованого громадянина – не зупиняє
те, що Іващенка підтримує божевільна, страхітливо кремезна і м'ясиста, відома сумнозвісними витівками людина з табору прокремлівських засланців? Так, отой огидний мастурмен і поплічник Авакова-Медведчука-Бойка-Рабиновича?

Відтак, маніфестуючи щиру повагу до права колеги на вибір, не можемо
прийняти його вибору. Не впадає москаля дядьком звати.

P.S. Формат посту диктує розгул емоцій, аналітикою і аргументами
послуговуються інші в інших місцях. Тому емоційно визнаємо: під дих зацідив пан Бублик своїм меморандумом про співпрацю із зеленою лялькою та його головною ідеєю «засекречених» змін.

Стишуємось і виходимо на очевидне: саме через дії, подібні бубликовим, і
втратила колись небитка (виявляється – лише на перший погляд) ідеологічна сила «Свобода» прихильність свобідних від манкурства, лизоблюдства і флюгерства українців. Як вам не стидно, пане Юрію…

Мужаймося. А Мамаю, Іващенку і Бублику покажемо спини з
паністраточками.