Критичне мислення, невизначеність і українці

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).

В якості пояснення того, як суспільство й окремі люди сприймають інформацію, події та тенденції, у що вірять, чого хочуть часто наводять «відсутність критичного мислення», бо «погана освіта», «тупі й безграмотні» чи «це вроджене». Ну, в сенсі, «от якби всі українці мислили так само, як я і мої однодумці, — ото-то була б у нас країна».

Критичне мислення у цьому випадку (на думку коментаторів соціальних мереж) — той метод мислення і той набір переконань, який поділяє автор висловлювання. Наприклад, критично мислити в такій концепції це — підтримувати чи не підтримувати певного лідера, ідеологію (яка правильна тому що вірна), релігію.

Але так це не працює. Окрему категорію «критичного мислення» складають ті, хто наслухався московитського єврея-пропагандиста Щедровицького та його учнів (всрату «школу методологів»): Люся Арєстович, Саша Дуґін, Юра Романенко і ще купа «філософів і футурологів» серед них.

Ці люди як навчать такому критичному мисленню, так хоч вішайся, тож ця постсовєцька пошесть багатьом мозок засрала. Так що ж таке справжнє критичне мислення?

Критичне мислення чітко пов'язане з раціональним і науковим підходом до розв'язання задач. Науковий метод передбачає мінімізацію впливу на аналіз (висновки) і рішення когнітивних викривлень, десятки їх.

А людина істота не раціональна і з чим більш кризовими особистими чи соціальними процесами вона стикається, тим більше виносить судження і приймає рішення шляхом спрощення реальності і скорочення ланцюжків мислення. І знаходить те просте рішення, яке їй все пояснює.

Хто там винний, хто зрадник, чому вона податки не платить чи хто винен що робити нема, будь-яка людина вразлива до цього. Саме тому коли суспільство загалом чи людина індивідуальо переживає гостру кризу невизначеності (від війни до важкої хвороби родича), зростає попит:

• На популізм і прості рішення.

Чим більший розрив між багатими і бідними, чим менше працюють соціальні ліфти, — тим більше популізму.

• На ворожок та астрологів, на гомеопатію й ґуру (та інші моделі магічної взаємодії зі світом).

У СССР запит на колективного Кашпіровського був великим не тільки тому, що була погана освіта, а переважно через крах способу життя, зрозумілої картини світу.

• На фінансові піраміди.

Вони не тому найбільш популярні в періоди криз, що люди тупішають і менш «критично мислять», а тому, що вразливість до простих рішень зростає.

• На конспірологію різного рівня.

Чим гостріша криза — тим більше людей пригає назад, аж до магічного мислення і люди з чудовою освітою і вчора ще цілком раціональні.

Єдиний дійсно дієвий механізм мінімізувати вплив викривлень мислення на прийняття рішень — знижувати загальний рівень невизначеності. Там, чим краще люди живуть, тим більш адекватно вони мислять і навпаки.

Але ж це настільки складна взаємозалежність, що спроби спростити їх до простої формули — приречені. Система освіти, звісно, має адаптуватися до нової інформаційної доби, бо вона дійсно революційна.

Проте не треба думати, що доки суспільство трясе, у людей в голові щось нормалізується. У тому числі у моїй чи твої, любий читач, оскільки це не так працює.

Краще, що можна зробити, щоб не нашкодити і не погіршувати ситуацію в умовах інформаційної революції — це цей рівень невизначеності не підвищувати. Саме тому я зневажаю тих, хто навалює емоцій і ставить клікбейт заголовки, аби був рейтинг чи бабло.

Бо ці люди інформаційні терористи в чистому вигляді. Так, люди не мислять критично не тому що вони тупі, хворі чи у них мозок промито; на останнє хіба що в КНДР можна списати чи у замкнених сектах.

Простих рішень вимагає вал невизначеності, бідність, вразливість, але нічого катастрофічного тут нема. Ми проходимо рівно все те, що проходили інші суспільства, держави, культури.

І в голові кожного з нас право і можливість обирати реакцію, яка спонукає нас до конструктивних дій або до істерики чи відчаю. Цим правом краще користуватися.