Криваві російські гроші в обмін на державний суверенітет Сакартвело

Тбілісі вагітний революцією, на яку, швидше за все, чекай примусовий аборт. Промосковський режим не віддасть владу народу.

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Із Сакартвело зараз ситуація максимально загострюється — ясно, що, як завжди, з подачі росії. Вже у вівторок, 28 травня, влада долатиме вето президентки Саломе Зурабішвілі на скопійований із російського закон про «іноагентів».

Значна частка експертів та аналітиків цілком природно вважає це складником кремлівської триходівки. Ось, лишень погляньте-но:

1. Закон і загальна проросійська позиція (і, звісно, жодної участі в антиросійських ініціативах союзників, тим більше навіть не згадувати «Другий фронт»).
2. Як підтримка «дружньої політики Тбілісі» Кремль повертає розорені окуповані 2008 року РФ Абхазію і «Південну Осетію» в якості «Грузинської федерації», наприклад.
3. Дружня «Грузинська федерація» у повному складі, з усіма територіями, підгрібається росією на позицію «Білорусі №2», bingo!

Тобто вся ця колотнеча з абсурдним законом — просто інструмент, щоби підгребти цілу потенційно НАТОвську державу Сакартвело на роль навіть не сателіта, а просто одного з тотально контрольованих анклавів. І не варто обманюватися, що картвели будуть масово проти.

Коли я востаннє був у Сакартвело, мене вразила у Батумі кількість російської музики, російських концертів, російських вивісок, російського всього. Я не раз і не два питав місцевих: «Як же так, у вас же війна буквально 9 років назад була, вашу рідну землю відібрали — чи не чверть території?!».

Відповіді були щоразу ідентичними: «Ну, росіяни хороші гроші платять, багато російських туристів, а буде з такою атмосферою ще більше...». Тобто картвели банально спокусилися «хлібом»:

• уперше, коли підтримували для окупантів комфортну атмосферу, і коли голосували за щедрі обіцянки кремлівської маріонетки Бідзіни Іванішвілі та «Грузинської мрії»;
• вдруге, коли не обурювались впертим утриманням своєї влади від антиросійських санкцій і взагалі будь-яких дій на шкоду своєму ж окупанту;
• втретє, коли всі ці роки демонстрували неймовірну толерантність росіянам, у тому числі останніми роками втікачам від мобілізації. 

А в підсумку, як бачимо, така толерантність до ворога, який от прямо зараз тебе не вбиває, закінчується тим, що через певний час тебе просто ламають через коліно. І потім формують черговий імперський анклав.

Тут днями прем'єр-міністр Іраклі Кобахідзе став у позу «жертви Заходу» і заявив, що «один з єврокомісарів» нібито розповів йому про санкції у разі ухвалення скандального закону про «іноагентів». Голові уряду Сакартвело багатозначно, з натяком, згадали про замах на словацького прем'єра Роберта Фіцо.

Навіть якщо це так і було, то можна хіба підтримати, — бо кремлівську клієнтелу треба давити по-максимуму! За прикладом Фіцо чи ні, але скільки завгодно жорсткий варіант гальмування утворення картвельського анклаву РФ кращий, аніж втрата держави через привласнення росії.