Криза «однієї нації — двох держав»

Хіджаб і стратегічний вибір Баку на користь «Ізраїлю».

Азербайджан, який десятиліттями позиціював себе як «брат» Туреччини під гаслом «один народ — дві держави» (проголошеним Гейдаром Алієвим), сьогодні відкрито демонструє, що ця формула — зручний риторичний інструмент, а не реальність, яка накладає зобов’язання.

Криза навколо заборони хіджабу в школах, що спалахнула в жовтні 2026 року, лише оголила глибший розлом: Баку послідовно обирає «Ізраїль» та американські інтереси, які стоять за ним, а не турецько-ісламську солідарність.

Те, що представник Азербайджану не залишив залу ООН під час виступу Біньяміна Нетаньягу, тоді як турецька делегація вийшла на знак протесту, було не дипломатичною випадковістю, а чітким сигналом режиму Алієва: наш вибір — «Ізраїль» і США, а не Туреччина.

«Останній Бастіон» пропонує розбір ситуації, що склалася.

Секуляристський фасад і радянська спадщина

Уряд Ільхама Алієва 21 вересня 2026 року затвердив постанову Кабінету міністрів № 309, яка формально не забороняє хіджаб, але забороняє «одяг, що суперечить світському характеру державної освіти».

Із 6 жовтня правила поширилися й на вчителів. Результат передбачуваний: школярок і вчительок у хустках не пускають до класів, спалахують протести, затримують десятки людей (офіційно — 37, за незалежними оцінками — значно більше), зафіксовано низку локальних сутичок.

Аллахшукюр Пашазаде, очільник Управління мусульман Азербайджану (а також формально й Кавказу) та давній союзник родини Алієвих, поспішив виступити в ролі «духовного» прикриття ісламофобського рішення влади.

За його словами, «хіджаб в Азербайджані не заборонений», просто в державних школах запроваджено «єдиний стиль одягу», оскільки в Азербайджані «релігія відокремлена від держави». Медресе та приватні релігійні заклади, мовляв, залишаються вільними.

Це формулювання — класичний прийом пострадянського секуляризму: релігія допускається лише в суворо контрольованих межах, де вона не загрожує монополії влади на суспільний простір.

Для тюркських народів, у яких іслам історично був не лише вірою, а й елементом національної ідентичності, особливо після десятиліть радянського атеїзму, такий поділ виглядає штучним і принизливим.

І ще один цікавий факт: протягом 23 років правління Ільхама Алієва хіджаб дівчаток ніяк не заважав освіті. Але у 2026 році раптом став «національною проблемою». Чому?

Офіційний Баку переходить у наступ

Партія «Єні Азербайджан» (ЯП), фактично рупор Ільхама Алієва, 13 жовтня опублікувала безпрецедентно жорстку заяву. У ній турецьку владну партію АКП та радника президента Реджепа Таїпа Ердогана Октая Сарала звинуватили в «популізмі», «безвідповідальності» й спробах диктувати свою волю іншим мусульманським народам.

Особливо наголошувалося: «Жодна держава ісламського світу не має права нав’язувати свою волю іншим мусульманським народам, втручатися в їхні внутрішні справи або вважати себе вищою за інших».

Формулу «одна нація — дві держави» переосмислили: тепер вона нібито не дає права одній стороні втручатися у справи іншої.

Примітно, що в заяві ЯП питання «Ізраїлю» стоїть на першому місці, а хіджабу — лише на другому. Баку відкидає «спотворення» своїх відносин із Тель-Авівом, нагадує про фінансування палестинського посольства й звинувачує турецьку сторону в тому, що критика обмежень щодо хіджабу використовується як привід для атаки на стратегічне партнерство з «Ізраїлем».

Це пряме визнання: для режиму Алієва «ізраїльський» вектор важливіший і має стратегічне значення, тоді як Туреччина в політиці Баку посідає менш вагоме місце.

Геополітичний вибір, якого не приховати

Епізод в ООН у вересні 2026 року став моментом істини. Коли Нетаньягу піднявся на трибуну, десятки делегацій, зокрема турецька, залишили залу. Представник Азербайджану залишився.

Це не було випадковістю. Азербайджан — один із ключових партнерів «Ізраїлю» у сферах оборони, розвідки, енергетики й технологій. Після перемоги в Карабаху в Баку вирішили, що турецька військова підтримка вже не настільки актуальна, як раніше, а зв’язки з «Ізраїлем» і США, навпаки, набувають більшого значення.

Балансування між Туреччиною, росією та Іраном, яке Алієв успішно практикував роками, поступилося місцем жорсткішому вибору сторони.

У турецьких консервативних колах це сприймають як зраду. Соціальні мережі заповнені відео зі школярками, які плачуть, бо їм не дозволяють зайти до класу, та заявами азербайджанських депутатів на кшталт Аділа Алієва, який порівнює хіджаб із кімоно в басейні.

Депутат азербайджанського парламенту Аділ Алієв заявив буквально таке: «Як дзюдоїст не може плавати в басейні в кімоно, так і з хіджабом освіта неможлива». Тобто хустка на голові заважає освіті, стверджує депутат.

М’яко кажучи, дивна заява, а якщо говорити прямо — абсолютно безглузда, яка демонструє печерну ісламофобію та цілковите невігластво представника владної політичної еліти Азербайджану.

Для Туреччини, яка пережила період тиску й терору проти турецьких жінок і дівчаток через хіджаб і де він став символом перемоги над секуляристським тиском, такі порівняння звучать як знущання.

Глибше, ніж хіджаб

Криза навколо хустки — лише видима частина айсберга. Режим Алієва продовжує радянську традицію жорсткого державного контролю над ісламом, водночас євреїв та юдаїзму в Азербайджані це ніяк не стосується.

Іслам допускається як елемент культурного фольклору та інструмент зовнішньої політики (особливо у відносинах із Туреччиною та ісламським світом), але не як самостійна суспільна сила, здатна обстоювати інтереси мусульманської громади.

Для тюркських народів це створює небезпечний прецедент. Якщо «братній» Азербайджан може так легко відкинути ісламський чинник і підняти прапор ісламофобії заради стратегічного партнерства з «Ізраїлем» і США, то що залишається від ідеї тюркської солідарності, яку Анкара просуває через Організацію тюркських держав?

Турецька сторона, особливо електорат партії Ердогана АКП, відчуває тиск: мовчання Анкари сприймають як пособництво режиму Алієва та слабкість, а різку реакцію — як ризик зруйнувати найважливіший регіональний союз.

Висновки

Режим Алієва використовує мову секуляризму та «внутрішніх справ», щоб легітимізувати відвертий антиісламський акт. Хіджаб став зручним приводом окреслити межі: Баку готовий приймати турецьку зброю, інвестиції та політичну підтримку, але не готовий миритися з турецьким впливом на свою ідеологічну модель.

Водночас для впливу сіоністів двері відчинені, і жодних побоювань за «національну ідентичність» у Баку не відчувають.

Ставка на «Ізраїль» і США означає, що Туреччина поступово відходить на другий план.

Формула «одна нація — дві держави» працювала лише доти, доки це було вигідно режиму Алієва. Сьогодні сильнішою стороною в очах Баку виглядає не Анкара, а Тель-Авів і Вашингтон.

Криза навколо шкільного хіджабу лише зробила цей вибір публічним і болісним.

Для турецької політики це серйозний виклик: або й далі вдавати, що нічого не відбувається, або нарешті визнати, що партнерство з Азербайджаном має свою ціну — і ця ціна вимірюється не лише нафтою та газом, а й принципами.

Нагадаємо, що «Кавказ-Центр» від самого початку вказував: Азербайджан за нинішнього режиму може бути лише ситуативним партнером Туреччини й не більше.

Рано чи пізно Баку мав зробити вибір, оскільки нескінченно «дружити» з Туреччиною та «Ізраїлем» одночасно було за визначенням протиприродно. Режим Алієва зробив свій вибір і публічно його окреслив.

Навіть якщо надалі напруження між Анкарою та Баку спаде, а відносини повернуться у спокійне русло, очевидно, що теза Гейдара Алієва «Один народ — дві держави» мертва, і поки при владі перебуватиме клан Алієва, її навряд чи реанімують.

Позиція США та «Ізраїлю»: промовисте мовчання

Поки турецькі консерватори активно критикують Баку, а партія «Єні Азербайджан» відповідає різкими звинуваченнями на адресу ердоганівської АКП, офіційні Вашингтон і Тель-Авів мовчать щодо шкільного «дрескоду». Це мовчання саме собою є позицією — і вельми показовою.

«Ізраїль» продовжує нарощувати вплив на Баку саме в період загострення кризи навколо хіджабу. До Азербайджану приїжджає один із ватажків сіоністської банди дітовбивць «Ізраїль» — так званий «президент» Герцог, який протягом різанини в Газі активно закликав до масових убивств палестинських дітей.

Баку залишається одним із ключових постачальників нафти для «Ізраїлю», важливим ринком для «ізраїльських» оборонних технологій та майданчиком для співпраці у сферах штучного інтелекту, кібербезпеки й високих технологій.

На початку 2026 року сторони підписали меморандум про співпрацю у сфері ШІ, а «ізраїльські» посадовці публічно похвалили «надійність» Азербайджану як «світської мусульманської держави, що протистоїть іранському впливу».

Для Тель-Авіва секуляристська політика Алієва — не проблема, а перевага, яка робить Баку, на думку сіоністів, більш передбачуваним союзником.

«Ізраїльські» джерела підкреслюють «релігійну толерантність» Азербайджану, але виключно в контексті свободи для єврейської громади та «ізраїльських» туристів, а не в контексті прав мусульманок.

Сполучені Штати в цьому випадку також віддають перевагу геополітиці перед правами людини. Азербайджан залишається важливим елементом американської стратегії на Кавказі: енергетичним коридором, альтернативою російському впливу, потенційною противагою Ірану та майданчиком для транзитних проєктів.

Вашингтон традиційно високо оцінює «світський характер» азербайджанського режиму та його «міжконфесійну толерантність». Станом на середину жовтня 2026 року офіційних заяв Державного департаменту або Білого дому із засудженням шкільних обмежень щодо релігійного одягу не було.

Ніхто на Заході не звинувачує Баку в позбавленні дівчаток права на освіту, тоді як на адресу Афганістану практично щодня надсилають гнівні послання через те, що влада ІЕА тимчасово обмежила діяльність деяких закладів вищої освіти через спільне навчання осіб обох статей і потребу створити умови для роздільного навчання, як того вимагає шаріат.

Водночас освіта для дівчаток в Афганістані вільна й доступна в школах, де вони навчаються окремо від хлопчиків, але західна пропаганда воліє цього не помічати.

Позиція США щодо позбавлення азербайджанських дівчаток права на освіту через хустки різко контрастує з американською риторикою щодо інших країн, де обмеження на носіння хіджабу або, навпаки, примушування до нього стають приводом для критики й нападок. У випадку Азербайджану такої критики немає.

Така поведінка Вашингтона й Тель-Авіва цілком відповідає логіці режиму Алієва. Баку чітко бачить: критика з боку турецьких консерваторів може бути болісною для внутрішньої аудиторії, але, на думку владного режиму, не спричиняє реальних геополітичних втрат.

Натомість підтримка «Ізраїлю» та США забезпечує, як переконані в Баку, доступ до технологій, ринків, розвідувальних можливостей і дипломатичного прикриття. Саме тому в заяві партії Алієва ЯП питання відносин з «Ізраїлем» поставлене вище за тему хіджабу: режим відкрито захищає цей вектор як «заснований на міжнародному праві та взаємних інтересах».

Для турецької сторони це створює неприємну реальність. «Братній» Азербайджан, отримуючи турецьку військову й політичну підтримку, одночасно зміцнює зв’язки з головним регіональним ворогом Анкари — «Ізраїлем» — і користується мовчазним схваленням Вашингтона.

Секуляристська політика в школах стає не лише інструментом внутрішнього контролю, а й ознакою лояльності до західного та «ізраїльського» табору. В очах Баку саме цей табір сьогодні виглядає більш надійним і вигідним стратегічним партнером, ніж Туреччина.

Отже, криза навколо хіджабу — це не просто суперечка про шкільну форму. Це публічна демонстрація того, куди зміщується центр тяжіння азербайджанської зовнішньої та внутрішньої політики.

І поки Вашингтон і Тель-Авів заохочують Баку, Алієв може дозволити собі жорстко відповідати Анкарі, дезавуючи саму суть формули свого батька «одна нація — дві держави»