Новим прем'єр-міністром Об'єднаного королівства Великої Британії та Північної Ірландії вперше став не європеєць, який сповідує індуїзм.
Обрання Ріші Сунака на посаду голови британського уряду і його фактичне головування у Консервативній партії, тепер створює якнайбільші проблеми для цієї політичної сили. У широкому сенсі, такої партійної кризи, яка нині триває, консерватори не знали вже давно.
Передусім підкреслю, чим сучасна Консервативна партія Британії є в реальності. Об'єднанням людей більш-менш сумісних (але в підсумку все ж різноманітних) ідеологічних векторів – від комунітаристських консерваторів (запроваджено в обіг експрем'єром Девідом Кемероном) до тетчеристів і прихильників досить таки лібертаріанських підходів.
Єдність щодо позитивного ставлення до явища Брекзиту була ситуативною точкою збору консерваторів на минулих виборах. Вона об'єднала південні фінансові кола Лондонського Сіті (яким, очевидно, фінансові регуляції пропоновані Європейським союзом не подобалися) і виборців Північної Англії (бідніших і більш маргіналізованих жителів передмість і невеликих міст та сіл, які були залучені в промисловості, вилові риби, робітничих професіях й серйозно постраждали від економічної глобалізації й зближення з Брюсселем).
Нині умовна єдність між багатшими та біднішими консерваторами розмита: наслідки Брекзиту Сунак буде всіляко пом'якшувати, замість "Hard Brexit" по сценарію Бóриса Джонсона. А отже, ця тема перестає бути ключовою точкою збірки консервативного виборця у найближчі роки.
Ріші Сунак, як і Ліз Трасс – кон'юнктурні політики, які зорієнтовані в першу чергу на спонсорів (із Лондонського Сіті) і настрої всередині парламентської фракції. Сама ж партія і її пересічний виборець в цьому розрізі дещо поза увагою Сунака і Трасс.
Адже пропоновані ними раніше ідеї (передусім різання видатків, тетчеризм) більше популярні серед лондонських фінансових кіл, але точно не в орбіті примкнулих до консерваторів на хвилі Брекзиту північних англійців. Це вже оковирна ясність політичного реалізму Туманного Альбіону.
Криза легітимності, котра супроводжувала дії Трасс значною мірою була пов'язана саме з баченням бюджету, який в підсумку не сподобався ані виборцям консерваторів, ані тим більше трударям-лейбористам. Однак він був досить чітко продиктований бажаннями фінансових кіл, що впливають передусім на фракцію.
У розрізі ж пересічного виборця Джонсон популярніший і за Трасс, і за Сунака – партія під його умовним керівництвом набирає 34%, більше ніж за усіх інших можливих нині очільників, включаючи Пенні Мордаунт (опитування "Redfield & Wilton Strategies"). Перше, до чого нам варто готуватись в наступному виборчому циклі у Британії – те, що переможуть на виборах трударі-лейбористи.
Великі міста на Туманному Альбіоні все більше голосують за трударів-лейбористів. Якось пригляньтесь: лівоцентристські політсили найбільше подібні до того, що у багатьох західних країнах вважається партією для великого міста.
Натомість передмістя ж залишається за консерваторами. Внутрішня криза і розрив між партією і фракцією у парламенті, які зараз переживають консерватори методологічно можна порівняти з тим валом боротьби за лідерство, який трапився навколо партії "Голос" в Україні (щоправда, консерватори досі не настільки анекдотичні).