Росіяни продовжують тиск у центральній частині Донеччини, хоча втрачають свої села. Якщо так піде далі, під загрозою опиниться Брянськ.
Цього тижня (19.VIII.2024) Володимир Зеленський оголосив, що Сили оборони України контролюють понад 1250 квадратних кілометрів Курської області народної республіки. А там — і 92 населені пункти, на яким уже майорить наш стяг.
Проте головна новина з Курщини інша: українські визволителі близькі до того, щоби повністю оточити російське угрупування в Глушковському районі. Наразі знищено всі три мости через річку Сейм та дві понтонні переправи, які росіяни навели.
До повного закриття так званого «котла» нашим військам залишається пройти ще приблизно 5 кілометрів (див. схематичну мапу від видання Bild нижче — прим. ред.). Максимальна оцінка сил противника, які можуть потрапити в оточення, до 3000 вояків!
Зауважу, що серед них поступово шириться деморалізація: саме звідти відомий ролик, де бойовики TikTok-загону «Ахмат» мародерять магазин мобільного зв'язку. Ну, із ким не буває, правда ж?!
Але найпопулярніше у нашому суспільстві питання: «Чи варто взагалі було лізти в Курську область, коли не зупиняється наступ ворога на Донбаському фронті?» — Так, потрібно.
На Донеччині наступ противника триває, але повільно, і з дуже великими втратами для нього. Становище там для нас складне, але цілком контрольоване; а тому, не поширюйте панічну дезінформацію!
Тепер більшість своїх резервів росіяни скеровують саме на Курщину, а не на Донбас. Ба більше, вони змушені знімати війська з інших ділянок Східного фронту.
До того ж, російська територія — це зараз єдиний сектор фронту, де Сили оборони України можуть здійснювати маневрені операції, захоплювати територію та брати значні кількості полонених. А не сидіти місяцями в безперспективній обороні, поступово згораючи.
І головне: контроль над територією противника є гарним козирем на будь-яких перемовинах. Також це дуже добре для міжнародного іміджу нашої країни; недарма всі наші західні партнери з розумінням ставляться до українського наступу, хоча важко уявити таке сприйняття ще рік тому.
Нинішня війна — це нестабільне поєднання сильних емоцій, політичної доцільності та удачі. При чому на всіх рівнях, від мікро, до макро і це грав у довгу, в якій важливий кожний нюанс.