Ломехуза як аналогія режиму внутрішньої окупації
Та ще й підкріплена законом про антисемітизм.
Ломехуза: Як деградує успішне суспільство
Стадія 1: Зараження
За своїм суспільним устроєм мурахи — найближчі до людини істоти на Землі. Кожне нове відкриття в мірмекології (науці про мурах) лише підтверджує це.
Мурашник
Перед нами здорове гніздо рудої лісової мурахи (Formica rufa). Для цього виду характерний купольний мурашник, верхній шар якого складається з десятисантиметрового шару паличок, голочок, сухого листя, камінчиків. Гніздовий матеріал мурахи постійно перемішують, щоб мурашник не почав гнити, — це свого роду примусова вентиляція. Висота нашого мурашника — 56 сантиметрів, діаметр — 98 сантиметрів. Купол має 11 отворів. Приблизна кількість населення мурашника — близько 10 тисяч особин. Під куполом розташовані обідкові камери, у яких зберігаються яйця, личинки та лялечки мурах. Ще глибше — гнилий пень або великі гілки. Під землею, на глибині до 1,5 метра, розташовані сполучені між собою камери. В одній із них живе цариця.
Мурахи за роботою
У мурашнику існує сувора ієрархія та розподіл ролей. Гніздом керує цариця — самка, яка відкладає яйця. Робочі мурахи — теж самки, але вони не дають потомства доти, доки жива цариця. Тривалість життя цариці — 15–20 років, робочої мурахи — до семи років. Самці живуть лише один сезон, у житті мурашника участі не беруть і гинуть відразу після спарювання.
Безпосередньо біля цариці перебуває почет із 10–12 робочих мурах, які про неї піклуються: облизують її та годують. Це, як правило, молоді мурахи, оскільки всі мешканці гнізда проходять приблизно місячну стадію догляду або за царицею, або за личинками. Потім вони перебираються на найвіддаленішу ділянку зони патрулювання мурашника (її радіус сягає 5–6 метрів) і там займаються пошуком їжі — фуражуванням. Знайдену їжу мураха передає вгору по інстанціях, і лише звідти вона розподіляється по всьому мурашнику. Разом із їжею мурашник отримує особливий феромон — речовину, яку виділяє цариця. У ньому міститься інформація про здоров’я цариці та стан гнізда. Цю речовину мурахи з почту злизують із цариці, переносять у спеціальному зобику та передають одна одній ланцюжком. Таким чином усі особини мурашиного соціуму включені в єдиний інформаційний простір.
Мурахи-фуражири
У мурашнику діє власна система покарань. Наприклад, якщо здорова мураха-фуражир кілька разів поспіль повертається до мурашника ні з чим, її «страчують» — убивають і саму використовують як корм. Цікаво, що зовсім інакше мурахи ставляться до тих, хто втратив працездатність унаслідок каліцтва. Їх годують доти, доки вони здатні просити їжу, тобто постукувати вусиками по певних ділянках голови здорової мурахи.
Робоча мураха
Мурахи — активні хижаки, але водночас вони утримують і «свійську худобу». У її ролі виступає попелиця, причому мурахи поїдають не лише її саму, а й її виділення. Це не є формою паразитизму, оскільки без мурашиної турботи попелиця гине набагато раніше від інших хижаків. Мурахи випасають попелиць на рослинах, що ростуть поблизу, та оберігають їх. На першу вимогу попелиця виділяє їм надлишки нектару. Щоб «видоїти» попелицю, мураха лоскоче вусиками її черевце.
Але іноді на мурашник сідає маленький жучок світло-коричневого кольору — ломехуза. Жучок проникає в обідкову камеру, де зберігається мурашине потомство, і відкладає там яйця. На всі спроби мешканців гнізда розібратися з чужинцем він відповідає тим, що виділяє особливу речовину, яку мурахи відразу злизують і впадають у стан ейфорії. Під впливом цієї речовини вони просто відходять убік і на деякий час завмирають.
Ломехуза
Так починається загибель мурашника.
Стадія 2: Образ ворога
Ломехуза — «жук-наркодилер» (Lomechusa strumosa), яким виявився уражений наш мурашник, — комаха з групи мірмекофілів. Загалом налічується 266 видів мірмекофілів — комах та інших безхребетних, які живуть разом із мурахами. Серед них багато паразитів. Але представники цієї групи дармоїдів або вступають у взаємовигідні відносини (симбіоз), або завдають шкоди, яка не призводить до загибелі всього гнізда. Усі, крім ломехузи.
Цей вид уперше докладно описав німецький дослідник Васманн у 1897 році. Це крихітний жучок — приблизно втричі менший за руду лісову мураху. Найчастіше він потрапляє до мурашника з повітря і проникає через один із вхідних отворів.
Мурахи не чинять йому в цьому перешкод, оскільки відразу захоплюються тією наркотичною речовиною, яку він виділяє. Ба більше, вони відразу починають його годувати, оскільки жук уміє по-мурашиному просити їжу — постукуючи вусиками по певних ділянках голови. Іноді ломехуза потрапляє до мурашника із сусіднього гнізда, з яким у здорового мурашника налагоджені відносини. Зараження відбувається на обмінних дорогах. Мурахи охоче діляться «жуками-наркодилерами», транспортуючи їх на черевці. Так само вони переносять із собою ломехуз, відбруньковуючись від свого мурашника з метою створити нову сім’ю.
Ломехуза в дії
У ломехузи такий самий процес розвитку потомства, як і в мурахи: яйце — личинка — лялечка — доросла комаха. Самка «жука-наркодилера» відкладає 100–200 яєць просто поряд із мурашиними — вони абсолютно нічим не відрізняються. Коли вилуплюється личинка ломехузи, стає помітною одна відмінність — її черевце увігнуте. Але на цій стадії вона вже вміє просити їжу й починає виділяти наркотик, тому мурахи тепер, хоча й розпізнають чужинця, починають піклуватися про личинку ломехузи, як про власне потомство. Дорослі жуки живуть тут само, у мурашнику. Вони житимуть тут доти, доки мурашник спроможний їх годувати, відтягуючи на себе дедалі більше його ресурсів. Але поки що цей процес відбувається під куполом і прихований від очей спостерігача. Відрізнити уражений ломехузою мурашник від здорового на цій стадії можна лише в сонячну погоду, коли всі мешканці гнізда виповзають на поверхню купола погрітися. Але вже за кілька хвилин мурахи затягують ломехуз назад під купол. Вони ще думають, що керують мурашником.
Стадія 3: Нова хвороба
Досі хвороба нашого мурашника розвивалася у прихованій формі. Її міг розгледіти лише фахівець-мірмеколог. У підкупольній камері разом зі своїм потомством мурахи вирощували личинок ломехуз — свою майбутню погибель. Вони розпізнавали в них чужинців, але протистояти їм не могли: личинки виділяють наркотичну речовину, протистояти якій мурахи не в змозі.
Але тепер навіть неспеціалісту, якщо він придивиться до купола мурашника, стає зрозуміло, що з гніздом відбувається щось недобре. Порівняно з іншими мурашниками його життя наче загальмувалося. Мурахи тут набагато менш активні, зона патрулювання гнізда звузилася, та й там, де ще працюють фуражири, можна побачити таку картину: мураха намагається щось тягнути, але потім кидає свою роботу і просто тиняється без діла. Тусується.
Перше, що спадає на думку, — вони всі вже під кайфом. Але це не так. Ті, хто перебуває під дією речовини, яку виділяє ломехуза, як правило, сидять усередині мурашника. Загальмовані особини, яких ми спостерігаємо на поверхні, — це вже нове покоління мурах. За аналогією з людьми їх можна назвати мурахами-даунами.
Мовою науки вони називаються псевдоергатами. За основним планом будови це все ще робочі особини, однак їхня грудна частина, порівняно зі здоровою особиною, трохи збільшена. Тому зовні вони являють собою щось середнє між робочими особинами та самками. Насправді ж псевдоергати не здатні ні відкладати яйця, ні спаровуватися із самцями. Не можуть вони й повноцінно виконувати функції робочої мурахи.
Псевдоергати ще намагаються виконувати якусь роботу, оскільки у гнізді ще достатньо активних мурах, які змушують їх працювати, але роблять вони це вкрай погано. Утім, серед активних мурах дедалі більше особин підсідає на речовину, яку виділяє «жук-наркодилер», тож примус із їхнього боку дедалі слабший. При цьому асоціальні мурахи їдять нарівні з усіма. Таким чином, баланс видаткової та дохідної статей бюджету нашого мурашника порушується, мурахам починає бракувати корму, щоб прогодувати всіх: і царицю, і ломехуз, і псевдоергатів, і здорових мурах, кількість яких дедалі стрімкіше зменшується.
Вивчаючи це явище, вчені-мірмекологи спочатку вважали, що поява псевдоергатів пов’язана з недогодовуванням личинок, оскільки значну частину їжі мурахи тепер віддають ломехузам. Висувалася й інша версія: псевдоергати з’являються внаслідок захворювання на вірус, який переносять «жуки-наркодилери». Однак потім наука встановила, що причина появи псевдоергатів — усе та сама наркотична речовина, яку виділяють ломехузи. Тобто тепер у нашому мурашнику захоплення наркотиком переросло у стадію епідемії наркоманії, що визначає не лише поведінку мурах, а й їхню фізіологічну будову.
Стадія 4: Зовнішнє втручання
Наш мурашник дедалі стрімкіше деградує. Наркотична речовина, яку виділяють жуки-паразити ломехузи, стала причиною появи у гнізді мурах-даунів (псевдоергатів), які не здатні ні до продовження роду, ні до активної суспільно корисної діяльності. Ломехуз і псевдоергатів у мурашнику стає дедалі більше. А отже, дедалі більше дармоїдів і дедалі менше корму. Ще трохи — і процес деградації стане незворотним.
Якби мурашник був численнішим, процес міг би розтягнутися на довгі роки: жуки-«наркодилери» розмножуються повільніше за мурах, вони просто не встигали б за приростом населення, уражаючи лише деякі сектори гнізда. Але наш мурашник невеликий, тому врятувати його може лише зовнішнє втручання — очищення.
Нам варто поквапитися. Очищення мурашника від ломехуз можливе доти, доки не встигли розплодитися у великій кількості мурахи-дауни. Для очищення нам знадобляться дві ємності (підійдуть звичайні відра зі щільними кришками), великий шматок поліетилену розміром 1,5 на 1,5 метра, гумові рукавички та лопатка. Ми знаходимо найздоровіший сектор мурашника, відрізаємо його лопаткою, наче шматок пирога, швидко переміщуємо у відро — разом із мурахами, личинками, яйцями та гніздовим матеріалом — і щільно закриваємо кришкою. Потім вміст відра з мурахами висипаємо невеликими порціями на поліетилен і ретельно перебираємо. Так, як перебирають крупу для каші: ми просто переміщуємо здорових мурах і гніздовий матеріал з однієї купки до іншої. «Жуків-наркодилерів» і безнадійно хворих мурах-даунів (псевдоергатів) виловлюємо, розчавлюємо та викидаємо. Кожну очищену порцію мурашника відразу переміщуємо у друге відро.
Ломехуз розпізнати легко — вони дуже відрізняються від мурах розмірами (удвічі-втричі менші) та забарвленням (яскраво-коричневого кольору). Складніше з псевдоергатами — від здорових мурах вони майже не відрізняються. Але їх видає поведінка. Здорові особини відразу починають виконувати свої функції: фуражири збирають розкиданий по поліетилену будівельний матеріал, гніздові мурахи виявляють занепокоєння щодо личинок і яєць, мурахи-охоронці кусають кривдника. Лише псевдоергати тиняються без діла.
Уся процедура очищення зайняла у нас трохи більше ніж годину. Мертві ломехузи та псевдоергати вмістилися в одну грановану склянку — частину з них ми препарували для наукових цілей. Під час очищення нам трапилася одна самка-цариця, але навіть якби всі вони залишилися в зараженому гнізді, можна було б не хвилюватися: саме у серпні у мурах відбувається роїння — шлюбний період. У гнізді з’являються крилаті самки та самці, вони активно спаровуються в повітрі, і нестачі запліднених самок немає. Тепер залишилося лише знайти місце для вцілілого мурашника.
А тим, хто залишився в ураженому ломехузами гнізді, уже ніхто не допоможе.
Стадія 5: Життя після смерті
Попередні стадії досліду показали, що мурашник, уражений ломехузами («жуками-наркодилерами», які паразитують за допомогою виділеної ними наркотичної речовини), неминуче гине. Єдиний шанс на порятунок — вдатися до примусового очищення, видаливши вручну ломехуз і безнадійно хворих мурах (псевдоергатів). На жаль, наш мурашник виявився уражений епідемією наркоманії вже настільки, що вдалося врятувати лише частину гнізда. Врятовані особини зараз перебувають у нас у відрі, щільно закритому кришкою.
Тепер потрібно знайти місце, де вони змогли б прижитися та заснувати нове гніздо. Руді лісові мурахи люблять вологу, тому узлісся та галявини відпадають відразу. Найкраще підійде місце в лісі, ідентичному за складом до того, де розташовувався наш попередній мурашник. Обов’язкова умова — відстань від материнського гнізда має бути не меншою за кілометр. Інакше наші здорові мурахи просто повернуться до мурашника, який гине, і їх уже ніщо не врятує. Сусідство з іншими гніздами, навіть якщо вони не уражені ломехузами, теж небажане: їхні мешканці, найімовірніше, поставляться до чужинців вороже і пограбують мурашник, який зароджується. Існують деякі види лісових мурах-рабовласників, які захоплюють личинок з інших гнізд, а потім вирощують із них собі рабів.
Нарешті ми знайшли ідеальне місце — у ялиннику, поряд із невеликим гнилим пнем. Обережно висипаємо вміст відра, і мурахи миттєво починають облаштовуватися на новому місці. Цариця та гніздові мурахи риють у землі нори, інші особини укладають у них личинок і яйця, треті збирають висипаний із гнізда гніздовий матеріал, четверті — починають патрулювати місцевість. Земля, витягнута під час будівництва нір, відразу йде на спорудження валу навколо майбутнього гнізда — ця схожість із людськими містами властива всім поселенням рудих лісових мурах. Щоб прискорити будівництво, можна накидати навколо кільцевого валу листя, гілочок, тирси — мурахи відразу їх підхоплюють і використовують у справі.
Порівняно з тим, як це відбувається у природі, наш мурашник будується у складніших умовах. Зазвичай сім’я, утворюючи нове гніздо, не розриває зв’язків із материнським гніздом і тривалий час отримує звідти допомогу та підтримку. Проте навіть в умовах повної ізоляції наш мурашник відроджується і вже на третій день набуває звичних обрисів.
Ще за три дні купол виростає до 15 сантиметрів, а за тиждень наш мурашник уже нічим не відрізняється від попереднього.
Через два тижні на місці першого мурашника ми виявили горбок, який уже почав заростати травою. Мурах тут більше немає, гніздовий матеріал перебирати нікому, купол перестав провітрюватися і почав гнити.
А на новому місці купол виріс іще на п’ять сантиметрів. Цьому гнізду більше не страшні «жуки-наркодилери». Наукою про мурах — мірмекологією — давно встановлений цікавий факт: очищений від ломехуз мурашник набуває імунітету проти їхньої наркотичної речовини. Чому — вчені не знають, але це так.
Ця стаття показує яскравий приклад знищення суспільства за п’ятим пріоритетом управління.
Експеримент проведено за допомогою керівника мірмекологічного заказника «Пєшки», доктора біологічних наук Анатолія Захарова, а також наукового керівника Тетяни Путятіної, професора, доктора біологічних наук Геннадія Длусського.
Дмитро Соколов-Митрич, Тетяна Путятіна
Мабуть, ці відсотки закладені природою для кожного виду. Тому ракети, що падають на голови, особливо не вплинули на розуміння причин того, чому саме так сталося.
Поки ми не знищимо своїх «ломехуз», прозріння не варто очікувати...
У природі існує жучок під назвою ломехуза. Він утричі менший за мурашку. Але його проникнення в мурашник часто закінчується фатально для мурашиного суспільства.
Річ у тім, що ці жучки продукують липку солодку речовину — ексудат, своєрідний наркотик, пропонуючи її мурахам. Життя мурах у мурашнику досить сумне: ні сексу, ні розваг — тільки працювати. А ексудат — надійне джерело сп’яніння, яке дуже подобається мурахам. Від цієї наркотичної для мурах речовини у них з’являється відчуття ейфорії, а отримана доза щастя вводить комах у транс.
Мурахи, які підсіли на ексудат, нехтують доглядом за мурашником і своїм потомством та присвячують своє життя виключно висмоктуванню п’янкої речовини протягом тривалого часу. За таку поведінку їх називають мурахами-ломекузоманами.
Пробравшись у мурашник, ломехуза одразу відкладає свої яйця. Мало того, що сп’янілі від ексудату мурахи годують жука на першу вимогу, так він ще й користується абсолютно немислимими правами в їхньому будинку: вони дозволяють йому пожирати своїх дитинчат і навіть паскудити на голову самій матці! За потомством ломехузи мурахи доглядають краще, ніж за своїм власним. Мало того, що вони годують і чистять личинок жука, які також продукують ексудат, так ще й дозволяють їм їсти мурашиних личинок!
У результаті проникнення паразита та залежності мурах від ексудату в мурашнику народжується нове покоління мурах — так званих псевдоергатів. Це загальмовані комахи, які безцільно блукають і вже не можуть нормально виконувати свої функції.
Усе це за короткий час призводить до руйнівного занепаду колонії.
Є одне «але». Близько чверті мурах несприйнятливі до наркотичного ексудату. Вони бачать окупантів-ломехуз, але нічого не можуть вдіяти проти трьох чвертей інших, задурманених мурах, готових плекати паразитів.
Просто так влаштована природа, зокрема й людська. Більшість завжди вразлива і нечасто може розрізняти паразитів. Там, де вони правлять, прозріння настає дуже повільно. Серед людей також.
Мурашник виживає лише тоді, коли несприйнятливій до липкої гидоти ексудату меншості вдається прогнати паразитів. Інакше псевдоергатів стає дедалі більше. Раніше успішна мурашина колонія деградує і зрештою гине.
