Майбутнє заборони ядерної зброї
Прінстон - 27 Березня, Організація Об'єднаних Націй почне переговори щодо укладення міжнародного договору про заборону ядерної зброї. Це стане віхою, що знаменує початок кінця епохи екзистенціальної загрози для людства.
Цей день все одно б настав. З самого початку навіть ті, хто наставив світ на шлях ядерної зброї, розуміли смертельну небезпеку і моральний виклик, що стоять перед людством. У квітні 1945 року міністр оборони США Генрі Стімсон пояснив Президенту Гаррі Трумену, що атомна бомба буде "найжахливішою зброєю, яке коли-небудь знала історія людства". Стимсон попереджав, що "світ у своєму нинішньому стані морального розвитку, в порівнянні з його технічним розвитком, в кінцевому підсумку виявиться у владі такої зброї. Іншими словами, сучасна цивілізація може бути повністю знищена ".
Незабаром після цього, щойно створена ООН, заснована з конкретною метою "позбавити прийдешні покоління від лих війни", сприйняла загрозу, що виходить від ядерної зброї, в якості свого головного завдання. У січні 1946 року, у своїй першій резолюції ООН закликала до плану "по виведенню атомної зброї з національних озброєнь".
У червні того ж року, подібний план представив Радянський Союз. Практично забутий в наші дні, План Громико включав "Проект міжнародної конвенції щодо заборони виробництва і використання зброї, заснованого на використанні атомної енергії з метою масового знищення". У той час, ядерна зброя була тільки у США, і вони вирішили зберегти свою монополію. Але їм не вдалося її надовго утримати. Це призвело до того, що за ними незабаром пішли інші, змушуючи людство терпіти десятиліття розробки зброї, перегони озброєнь, поширення та ядерні кризи, що послідували за цим.
Протиядерні руху вкоренилися, і, як висловився у відомій фразі історик Е.П. Томпсон, “люди почали протестувати щоб вижити”. Вони знайшли союзників у все більшій кількості країн. У листопаді 1961 року, що Генеральна Асамблея ООН оголосила, що "будь-яка держава, що використовує ядерну і термоядерну зброю, має вважатися таким, що порушує Статут Організації Об'єднаних Націй, як чинне всупереч законам гуманності і вчиняє злочин проти людства і цивілізації".
У міру зростання кількості і руйнівної сили ядерної зброї, і того, що навіть країни, що розвиваються стали його купувати, визнання цієї небезпеки призвело до створення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який набрав чинності в 1970 році. Текст Договору починається з "З огляду на руйнівні наслідки, які ядерна війна могла б обрушити на все людство", існує "обумовлена необхідність докласти всіх зусиль, щоб запобігти небезпеці такої війни і вжити заходів щодо забезпечення безпеки людей".
З цією метою, договір зобов'язав усі його сторони "сумлінно вести переговори з ефективних заходів, що стосуються припинення перегони ядерних озброєнь і ядерного роззброєння в найкоротші терміни". США, Радянський Союз і Великобританія підписали ДНЯЗ. Франція і Китай, були в той час єдиними з ядерних держав, які більше 20 років утримувалися від підписання, до 1992 року. Ізраїль, Індія і Пакистан його ніколи не підписували, в той час як Північна Корея підписала, а потім відгукнулася. Хоча всі відкрито заявляли про свою підтримку зусиль зі створення світу, вільного від ядерної зброї, переговори про роззброєння так і не почалися.
Країни що не володіють ядерною зброєю - яких переважна більшість - взяли справу в свої руки. Через Генеральну Асамблею ООН вони звернулися до Міжнародного Суду винести рішення про законність загрози або застосування ядерної зброї. У липні 1996 року, Міжнародний Суд виніс консультативний висновок, що містить два ключові висновки. По-перше, "загроза або застосування ядерної зброї, як правило, суперечили б нормам міжнародного права, застосовуваних при збройному конфлікті, і зокрема, принципам і нормам гуманітарного права". І, по-друге, "існує зобов'язання сумлінно вести і доводити до кінця переговори, що ведуть до ядерного роззброєння у всіх їх аспектах, під суворим і ефективним міжнародним контролем".
Але за 20 років, після того як вищий суд міжнародної системи виніс своє рішення, що потрапили під його вплив державам, так і не вдалося розпочати "переговори, що ведуть до ядерного роззброєння". Замість цього вони намітили довгострокові програми з підтримки, модернізації, а в деяких випадках нарощування своїх ядерних арсеналів.
Держави, які не володіють зброєю, почали діяти шляхом проведення міжнародних конференцій і резолюцій ООН. Нарешті, в жовтні 2016 року, Перший комітет Генеральної Асамблеї ООН, що відповідає за міжнародний мир і безпеку, проголосував за "скликання в 2017 році конференції Організації Об'єднаних Націй для обговорення юридично обов'язкового документа про заборону ядерної зброї, що веде до його повної ліквідації". 23 грудня Генеральна Асамблея ратифікувала це рішення, при цьому 113 країн його підтримали, 35 висловилися проти і 13 утрималися.
Інструкції нової резолюції прості: "Державам, які беруть участь в конференції", слід "докласти всіх можливих зусиль для якнайшвидшого укладення юридично обов'язкового документа про заборону ядерної зброї, що веде до його повної ліквідації". Договір міг би бути готовий до кінця року.
Дев'ять держав, що володіють ядерною зброєю, нарешті, пройдуть випробування. Чи виконають вони свої обіцянки роззброїтися і приєднатися до договору, або віддадуть перевагу своєї зброї, а не міжнародному праву і волі світової спільноти?
