Манкурт: легенда про забуття та рабство
Манкурти проти вільних людей: історія та сучасність.
Манку́рт — людина зі стертою історичною пам’яттю. Термін походить із тюркського міфу і був популяризований Чингізом Айтматовим у романі «І довше століття триває день» (1980). За Айтматовим, людину перетворюють на бездушне рабське створіння, повністю підпорядковане господарю, якщо вона забуває свою Батьківщину, мову та історію.
Киргизька легенда, згадана в романі, описує жорстокий шлях створення манкурта — людини, котра забуває все, окрім своїх основних функцій, і тому стає ідеальним рабом. Полоненому вдягали на поголену голову щось схоже на шапку, зроблену зі свіжої шкіри верблюда. Раба залишали в пустелі на кілька днів із зав’язаними руками та ногами і колодкою на шиї, аби він не міг доторкнутися головою до землі. Шкіра верблюда під сонцем стискалася, здавлюючи голову, а верблюдяче волосся вростало в шкіру. Це, разом зі спрагою, завдавало полоненому пекельних мук. Він або помирав, або залишався жити, забуваючи про своє минуле, і ставав ідеальним рабом. Манкурти цінувалися більше, аніж звичайні раби.
Тільки поважаючи та цінуючи своє, можна по-справжньому поважати інших… А це основа цивілізованого співіснування всіх людей доброї волі, які поважають Україну, для яких Україна є Батьківщиною. А манкурти можуть бути тільки рабами…
«Невже наша сумна історія не навчила нас, що тільки тоді ми досягали чогось, коли, забувши на якийсь час наші внутрішні чвари, консолідувалися, коли народні струмки зливалися в потоки, а потоки впадали в одну потужну ріку, яка виходила з берегів і нищила всі перешкоди до нашої незалежності? Барабашеві реєстровці, з’єднавшись під Жовтими Водами з запорожцями Хмельницького, дали початок перемогам над шляхетською Польщею; двірські козаки Гонти, поєднавшись з гайдамаками Залізняка, здобули Умань і розлилися вогнем Коліївщини по всьому Правобережжю; чи ж не єдиний фронт усіх українських політичних партій привів до проголошення IV Універсалом Центральної Ради незалежності України?»
Борис Антоненко-Давидович, «На шляхах і роздоріжжях».
«Людина і нація. Час воїнів», - Це книга ведучого сцени Революції Гідности, відомого українського публіциста, барда, артволонтера, науковця, громадсько-політичного діяча Володимира Гонського про боротьбу за Україну в її соціофілософському, політичному та історіософському вимірах: про патріотизм і національну ідею як рушії прогресу, про Героїв національно-визвольної боротьби українського народу, про велич воїнів УНР, Холодного Яру, инших повстанських загонів, УПА, про мову як чинник формування людини і нації, про геноцид українського народу, його форми й етапи, про політику і політиків, про суть і роль Майдану та наших українських революцій…
Джерело: Срібновіт
