Легенда спецпризначенців: історія Ярослава Горошка, який не здав Україну москві
Офіцер, що став основою українських сил спецоперацій.
4 жовтня 1957 року у селі Борщівка Лановецького району Тернопільської області народився Ярослав Горошко – легенда і засновник військ спеціального призначення незалежної України, член ОУН(р).
Військовий, офіцер, Герой Радянського Союзу, нагороджений орденом Леніна і медаллю «Золота Зірка» (№ 11572), двома орденами «Червоної Зірки», іншими медалями, а також українським «Золотим хрестом» І ступеня «За особливі заслуги».
Був у складі радянських окупаційних військ в Афганістані. Входив до числа найвідоміших спецпризначенців свого часу у світі.
На жаль, в історії України є багато невідомих сторінок і постатей, про існування яких ми навіть не здогадуємося. А тим більше — що ці люди зробили і чим ми завдячуємо їхній діяльності.
Проживши всього 37 років, Ярослав устиг зробити стільки, скільки інша людина не змогла б зробити й за все життя.
У 1988 році майор Горошко отримав призначення до міста Ізяслав Хмельницької області — у бригаду спеціального призначення на посаду командира батальйону.
Таких бригад на теренах України було чотири. У цих частинах бійці проходили особливу фізичну підготовку, навчалися діяти в будь-яких географічних умовах, бути готовими до війни у будь-який момент — зазвичай на території інших держав. Ці бригади підпорядковувалися лише Генеральному штабу СРСР. Москва розпорядилася готувати бригаду до передислокації.
У стані цієї підготовки її застав Акт проголошення незалежності України. Група військових на чолі з майором Горошком вирішила не допустити передислокації бригади до росії, українізувати її і поставити на службу нашій державі.
Розпочалася боротьба не на життя, а на смерть. Командування бригади було налаштоване проросійськи, але Ярославу вдалося заручитися підтримкою Міністерства оборони України — хоч для цього довелося докласти надзвичайних зусиль (адже і в цій структурі залишалося багато колишніх партійних чиновників).
У цей час у бригаді загинув рядовий боєць, і керівництво намагалося відкрити кримінальну справу проти майора Горошка, звинувачуючи його в безвідповідальності.
За сприяння Хмельницької обласної ради вихід із цієї ситуації було знайдено. Але провокації тривали. Дезінформуючи командування Прикарпатського військового округу, промосковські сили домоглися звільнення Горошка і 20 його найближчих прихильників з лав Ізяславської бригади.
Однак завдяки підтримці Міністерства оборони цей наказ було скасовано.
Тоді командування бригади вдалося до останнього авантюрного кроку — в обхід українського керівництва спробувало передислокувати весь особовий склад на територію росії.
Завдяки групі військових на чолі з Ярославом Горошком було вжито екстрених заходів на всіх рівнях влади України, і передислокацію вдалося заблокувати. Проте боротьба всередині частини не припинилася.
Загроза фізичної розправи щоденно висіла над Ярославом, тому Міністерство оборони ухвалило рішення перевести його на іншу посаду.
Московські спецслужби не пробачили Ярославові Павловичу втрати такого серйозного військового формування.
10 червня 1994 року підполковника Горошка було знайдено мертвим — із ознаками насильницької смерті під час військових навчань на Дніпрі.
Похований у рідному селі. На похорон до труни «люди в цивільному» не допускали навіть народних депутатів України.
Кажуть, коли він створював 10-й окремий загін спецпризначення ГУР (Київ, острів Рибальський), то особисто проводив співбесіди з усіма кандидатами.
Ключовим питанням було приблизно таке: «Коли почнеться війна з росією, москалів стріляти будеш?» — і брав лише тих, хто відповідав впевнено та ствердно.
Він був реальною загрозою для москви й, очевидно, став однією з перших жертв гібридної війни.
