Наш національний інтерес не полягає в тому, щоб до влади у РФ прийшли чесні борці з корупцією, демократи та технократи. На жаль...
А все тому, що ми особисто були свідками того, як це не спрацювало; у 1990-х роках так наче й почало відбуватися, проте тривало дуже недовго. Однак потім росія знов скотилась до звичного стану і дуже яскраво те, що у нього повернулися ті самі люди.
Прихід до влади у РФ демократів для нас нецікавий, бо ми не маємо жодних гарантій, що це не відкотиться. Прихід до влади у РФ борців із корупцією для нас небезпечний, бо некорумпована росія буде у змозі вбивати нас ефективніше.
Наш національний інтерес — не в тому, щоб Росія не хотіла на нас нападати, а в тому, щоби не могла! Наші союзники на росії — дурні та дороги, хаос, корупція, непрофесійність та сепаратизм.
Ті ж, хто із цим бореться — наші супротивники. У цьому розрізі зняття із дошки умовної Ельвіри Набіулінної могло б бути кориснішим за зняття путіна, адже дебілів-кадебешиків багато, а геніальні фінансисти — штучний товар.
Тому вибір простий: якщо ви зацікавлені у виживанні наступних поколінь українців, знищення більш небезпечних росіян менш небезпечними має викликати в вас стриманий оптимізм і аж ніяк не співчуття. А як ні, — то ні.
І наостанок: у часи Перших визвольних змагань (1917-1922) багато українців щиро вважало, що з більшовиками можна мати справу, бо вони проти тирана-царя. Отже, щонайменше, ситуативні союзники.
А ще за окремі національні республіки, а не за єдину та неподільну. Ну, і взагалі, треба ж мати справу з кимось на росії, вона ж нікуди не подінеться, еге ж?