Той, у кого сусідом є дикунська і варварська держава-агресор, просто мусить завжди бути готовим до відсічі. Si vis pacem para bellum!
Росія нападає на слабких і ніколи не помиляється в оцінці жертви. А якщо й зазнає поразки (як у Лівонській, Кримській чи Афґанській війнах), то не через силу об'єкта агресії, а через недооцінку міжнародної реакції на свої геополітичні демарші.
Важко знайти в історії росії випадки, коли б вона розв'язувала війну проти сильної стабільної держави. Просто одні країни були об'єктивно слабкими — такі, як Фінляндія, країни Балтії, Сакратвело тощо, де ресурсний і демографічний розрив сягав кількох порядків, а інші (як то Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Османська імперія) — через вади суспільно-політичного устрою, що унеможливлювали ефективне використання чималеньких ресурсів.
Україна безумовно поступається росії, і в території, і в ресурсах, і в демографії. Але Україна — не Сакартвело, не Естонія, Латвія чи Литва, не Фінляндія і навіть не Афґаністан, де Гафізулла Амін просив прямим текстом «ввести війська».
Україна, на хвилиночку, — найбільша в Європі країна, що на момент проголошення (відновлення) Незалежності мала населення понад 50 мільйонів, ядерну зброю, стратегічні бомбардувальники, ракети великої дальності, чималенький контингент збройних сил. Це аж ніяк не легка здобич навіть для РФ.
Слабкою її робили переважно суб'єктивні чинники: небажання абсолютної більшості населення та еліт жертвувати добробутом заради безпеки. Це, зокрема, призвело до втрати спочатку зброї, а потім і територій.
Адже від того, в якій позиції ви перебуватимете на момент агресії (у повній бойовій готовності чи зі спущеними штанами) напряму залежить весь хід війни. Тож нав'язливий мислевірус — «путін би все одно напав» (а, значить, не має значення, хто під час нападу керує державою: той, хто спустив штани, чи той, хто тримав облогу) — це розмови ні про що.
Злиденних духом, що проміняли гармати на масло й отримали «Мівіну» у термосі, розбавлену аналізами випускників російської школи політтехнології. Тому вчíмося на власних полках, аби більше їх не повторювати!