Можновладці роками замовчують наявність в Україні «соціального сирітства»

1 червня в усьому світі відзначається День захисту дітей. Свого часу це свято запровадили з метою привернення уваги суспільства і представників влади до питань забезпечення добробуту дітей, захисту їхніх прав, життя і здоров’я.

Зазвичай, напередодні цього свята Український уряд приймає низку рішень, направлених на розв'язання певних проблем, що стосуються виховання дітей; це добре. Проте є надзвичайно актуальне для України питання, яке або ігнорується або замовчується можновладцями.

Соціальними, або "євро"-сиротами називають дітей, один або обидва батьки яких працюють за кордоном. За даними багатьох досліджень, такі діти завжди страждають психологічно: відчувають себе покинутими, демонструють гірші результати в навчанні, відчувають провину за те, що батьки змушені їх забезпечувати тощо.

Основні мотиви пошуку роботи за кордоном завжди економічні: безробіття, погана економічна ситуація, відсутність перспектив. Для того, щоб забезпечити своїм дітям гідні умови, а в майбутньому хорошу освіту, батьки змушені залишати дітей і їхати на заробітки.

Для дітей такий досвід є надзвичайно травматичним – виникають проблеми психологічного та фізичного характеру, проблеми з соціальною адаптацією тощо. Але ж до переліку базових прав дітей входять зокрема:

• право на вільний розвиток;

• право знати своїх батьків та користуватися батьківською турботою;

• право не розлучатися з батьками наперекір їх бажанням.

Очевидно, що ми не можемо звинувачувати батьків, які не мають іншого вибору для того, щоб їх діти нормально харчувалися, мали одяг, могли навчатися, жили у квартирі з опаленням та електрикою. Питання тут у державі, яка не здатна забезпечити робочі місця та гідну вартість праці всередині країни.

З кожним роком проблема стає дедалі актуальнішою. Скорочується кількість робочих місць, держава проводить неадекватну тарифну політику, а нові обличчя взагалі забули, з якими гаслами йшли на вибори, і вигадують механізми позбавлення людей їх власності.

Проблема психологічного сирітства не вирішується сам по собі, окремо від розв'язання комплексної проблеми – відсутності власного виробництва і робочих місць всередині країни. Держава має створити такі умови, щоб українці працювали на українських підприємствах, отримуючи гідну винагороду за свою працю.

Та якщо управляти державою продовжать люди, які жодного поняття не мають про те, як це робити, і не бачать ані на крок вперед – все буде тільки погіршуватися. Реально змінити ситуацію можна тільки маючи системне стратегічне бачення економічного розвитку держави.