На допомогу заробітчанам чи держава хоче контролювати кожну зароблену копійку українця?

Я особисто не їздила на заробітки за кордон (все офіційно працювала, іноді на мінімалку, добросовісно сплачувала податки в державу, бо й вона ж потім допоможе! Ха!) 

Проте багато знайомих тільки так і виживають: один із членів сім’ї намагається щось заробити за межами України, а переважно мами вдома ­– бігають на роботу, відводять дітей у садочки та школи, якось намагаються виживати на свої мінімальні чи трохи більше зарплати, щоб татові заробітки відкласти на придбання чогось суттєвого. Найчастіше, знаю, квартири чи машини – це в місті, а з села іноді їздять за кордон і просто для того, щоб вижити.

Як в тому анекдоті. Зустрічаються керівники трьох країн, серед яких і наш. Один хвалиться: «У мене в державі зарплата у людей 3 тисячі доларів на місяць. Тисячу вони сплачують за комунальні послуги. А куди витрачають ще 2, я не знаю.» Другий говорить: «А у нас заробітна плата – 1 тисяча доларів. 300 – іде на комунальні витрати. А де решту дівають, я теж не знаю». І наш: «А в нас зарплата – 100 доларів. За комунальні платять – 200. Де вони беруть ще одну сотню доларів у місяць я не знаю». Було б смішно, якби це не було правдою.

А днями депутати ВР прийняли за основу проект закону щодо посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Зрозуміло, що до остаточного варіанту буде ще багато змін, але мені чомусь здається, що це палиця із двома кінцями. Коли у березні набрали чинності деякі зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштування за кордоном, експерти стверджували, що це на краще. Адже відтепер деталізуватимуть відомості, які іноземні роботодавці зазначатимуть у контракті. Наприклад, про умови праці (у тому числі їх безпечності), про оплату праці, про відрахування із неї. Включено до умов праці надання соціальної та медичної допомоги, здійснення соціального страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю внаслідок нещасного випадку на виробництві або тимчасової непрацездатності та умов репатріації трудового мігранта. Усе це має вкрай важливе значення для підвищення захисту прав та законних інтересів громадян України, які працевлаштовуються за кордоном, - говорять окремі економісти та юристи.

З іншого ж боку, передбачається в проекті закону,суб'єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, зобов'язані не лише надавати особам повну та достовірну інформацію про умови проживання, медичне обслуговування, соціальні гарантії, умови репатріації та інші умови перебування за кордоном, передбачені законодавством, а й співпрацювати з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції; подавати до такого органу влади відомості про чисельність працевлаштованих ними за кордоном осіб та про їхніх роботодавців; подавати до Міністерства закордонних справ відомості про працевлаштованих ними осіб та про їхніх роботодавців. Пропонується встановити, що надання суб'єктом господарювання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном без ліцензії є підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, до суду для зупинення господарської діяльності такого суб’єкта господарювання. При виявленні у таких суб’єктів господарювання порушень, які мають ознаки злочину, посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування повинні звернутися з повідомленням про кримінальне правопорушення.

Про заробітчан за кордоном подавати усі відомості державним службам потрібно нібито для захисту самих же заробітчан. Але в мене запитання: а чи не для того ще й ,щоб облікувати їх та оподаткувати? А то й десь комусь урізати і так не настільки щедру субсидію? Адже чомусь показує життя, що якщо в країні якесь нововведення, то обов’язково воно чогось коштуватиме пересічним українцям.

Пригадую історію знайомої, в якої чоловік теж на заробітках. Він поїхав легально від столичної фірми у закордонну філію. Щоб переказувати гроші сім’ї вони відкрили спецрахунок у банкові, де так і вказали, що це для допомоги сім’ї. Яке ж було здивування знайомої, коли в кінці року її викликали в податкову і змушували сплатити податок із переказаних коштів.

Я не за тіньові перекази і виплати. Але якщо законодавча та виконавча влади хочуть змінити державу на краще і хочуть наповнити скарбницю, чи не варто розпочати із себе. Мільярдні незаконні оборудки високопосадовців або їхні офшорні рахунки не йдуть ні в які порівняння із деякими прибутками заробітчан.

Тож закон, який повинен із його введенням запобігти випадкам шахрайства у сфері посередництва при працевлаштуванні за кордоном та протидіяти торгівлі людьми, чи не призведе до ще більшої нелегальної міграції через сумнівних незаконних посередників? Будемо стежити.

Олеся Вакуліна