На ньому навіть ковпак – не по Хуану сомбреро

Сидить уся така із себе зелена недолугість за робочим столом. За нього її всадило національне весняне загострення від вірусу CO/ZE-19. Випадковість розучує партитуру «Боже, мєня храні» для пуцьки з роялем.  Барабанить фа-імітатором по стільниці зі слідами чи то соди, чи то цукрової пудри.

«Та шо ти, Вова! –  сміявся Лисий з обведеним червоним маркером місцем поцілунку на лисині.  – То – турнік! Шибениця тобі ввижається!».

До кабінету, звично не постукавши, прослизнула українська француженка Мен де Ль без маски, зашарілася. Обоє не дотримуються соціальної дистанції і роблять вигляд, що те – просто товстий олівець.

Через якийсь час Янелох починає професійно корчити із себе зайнятого, позираючи на монітор відеосуфлера, де твердою рукою грушника Козиря з характерними «фітою», «іжицею» і «ять» розписана на щодень дорожня карта UA до 2029 року.

Мен де Ль хвацько закладає пальці лівої руки за широченний пасок з квадратною бляхою над зоною бікіні. Придбана «на Париж» заклично-пісочна сукня Мен де Ль стала неабиякою подією у політичному житті Євросоюзу, фактично затьмаривши результати державного візиту Янелоха на батьківщину нормандського формату.

Правою рукою п-сс Мен де Ль грайливо посмикує сонцезахисні окуляри, вставлені в улоговинку між грудьми, благоговіє перед титанічною роботою мислі найвеличнішого. У приміщенні потріскує статична електрика, макет турніка із самогубцем огортають вогні святого Ельма.

Масним від напруги чолом раба на галерах прокочуються, ніби брижі калюжею, державницькі думи. Мізки Янелоха закипають від неможливості дізнатися, чим займається Саакашвілі і де зберігається Чаус, від заздрості до степанової куртки «зі шкіри пітона на хутрі лемінга», від безплідності зусиль викорінити згадки про «петрів томос» у колах, наближених до Єпіфанія.

Янелоха від дум, які наскрізь пронизані червоною ниткою про все ще непосадженого попередника, судомить, і Мен де Ль скидається у нападі емпатії. Видно, що мадемуазель усім єством відчуває глибоку внутрішню ломку роботодавця. Фібри її душі волають в унісон зі, скажімо так, фібрами її шефа.

Їх обох накриває відраза до соціологічної групи «Соціс», яка внадилася регулярно обвалювати рейтинг Того, якого ще світ не бачив, та Його квартальної якудзи. Смачно плюються.

Ще якийсь час обидві пари очей  ковзають стільницею з розсипаною чи то содою, чи то цукровою пудрою. У точці, де погляди зустрічаються, простір наповнюється Сосюриним: «…у день такий на землi розцвiтає весна / i тремтить од солодкої муки...».

Шеф встигає зробити зарубку в приспаній згадками про пляжі Катару пам'яті: «Так зіграти співчуття неможливо, треба дівчинку конче поселяти в Заспі».

Двері з гуркотом розчахуються навпіл, вщент розбиваючи робочу атмосферу весняного тремтіння. Подоляк, уміло поєднуючи патетику зі скепсисом, оголошує:

- Коля Оболонський!

До робочого передпокою негарно, на чотирьох вповзає заступник голови фракції Микола Миколайович Велюр-Тищенко з фірмовою партійною бейсболкою в зубах і залишками феєрверку на вухах. Миє руки санітайзером, міняє бейсболку на респіратор.

Коротка німа сцена і робочий простір наповнюється хриплим виском:

- Згинь, мерзенний фактор падіння нашого рейтингу! Чим я тебе породив, тим я тебе… – цитує, перебріхуючи, Янелох класика і спересердя шпурляє на уклінно раболіпного смерда важкий фа-імітатор. Не попадає, тож знічено кривиться під поглядами присутніх – співчутливим Мен де Ль, критичним подоляковим (мовляв, старієте, Акело), з надією на янелошу милість велюровим.

- Як ти міг честь фракції на бабу проміняти?! – все ще налягає на класику уособлення Яхве на Банковій, але «мерзенний фактор» уловлює зміну акцентів – філіппіку тут хриплять вже більше для медіа.

Відтак права рука Арахамії рвучко встає з колін, знову готова до спроби  вибити крісло з-під сідниць боксера, облаштувати у «Велюрі» нову штабну криївку і власними грудьми затулити подружнє з ювіляркою ліжко від посягань недоброзичливців із "Радіо Свобода".

- Поїдеш, розбійник, на передову. Волонтьором. Підкинеш хлопцям пасок, крашанок, того сього, патронів. Скажеш, від мене. – Янелох кладе руку на покаянне тім'я Оболонського. Оболонський в екстазі слинить припіл монаршого піджака. Квадратну бляху на паску Мен де Ль зрошує гаряча сльоза розчулення. На пісочно-бежевому тлі виразно розтікається несподівано зелена пляма.

Сцену примирення фактору, рейтингу і уособлення знову перериває Подоляк. Тепер у його виконанні зловтіха межує з презирством:

- Шевченко Женя! Білоруський!

Лисий чоловік в депутатському однострої нічим не нагадує попереднього відвідувача. Янелох професійним оком продюсера у міміці, поставі і жестах абсолютно радянського мужчини з Південного Сходу уловлює категоричну незгоду з лінією янелошої партії і майже неприховане бажання вчинити кривавий антиконституційний переворот та зробити Алєксандра Лукашенку місцевим янелохом.

Совковий мужчина сміливо йде назустріч виключенню з фракції СН, свідомо паплюжить сакральне прізвище «Шевченко», мало не цитує «Соціс» і, на смерть лякаючи Мен де Ль, карбує ніби по-писаному:

- Если бы выборы проводились на этой неделе, батьку Лукашенка поддержали бы 36 процентов украинцев, а вас, Янелох, 20 … и одна десятая, если быть точным.

«Треба було б і цього зацідити тим, чим…», – абсцентно мріє поки що оригінальний Янелох, озираючись, та Подоляк непомітно ховає фа-імітатор за спину.

До робочого простору звідкілясь із-за портьєри тінню просочується заклопотаний Реальний Янелох. Ігноруючи присутніх з опальними включно, тицяє формальному Янелоху під носа папірець:

- Вчи. Це синхрон твого чергового відосика. Запросиш ВладімВладіміча  на уїкенд  до його Донецька, скажеш, що «готов пойти и за красную линию». Де лінія? Він покаже. Та не полошись ти так, ми з Пушиліним все перетерли – про твоє рістретто не забудуть. Давай, паняй, клич.

Тінь зникає, залишаючи нереального Янелоха в прострації, Тищенка – з думкою про недоторканне ніколи і ніким, тільки його з Аллою ліжко, Шевченка – білорусом. Подоляка – з фа-імітатором.

На заплакану Мен де Ль уваги не звертають. Вона пристрасно, українською французькою шепоче на камеру (примітка автора: у разі зйомок серіалу за цим сценарієм):

- Пане полківніку, mon cher ami сінєокий… Не їдь до того Донецка… – плутається у сенсах. – Твої шерше ля фам усі тут…

Як кандидат філології, збивається на речитатив, адаптуючи «Плач Ярославни» Тараса Григоровича до ситуації: «…і я би полетіла до Донецька зигзицею, обмочила в ріці Каялі рукав свого бежевого жакету, прикрашеного органзою і квадратною бляхою на широкому поясі, чайкою-вдовицею поєднала б Дон з спідницею… кольору айворі від бренду New Story 20.16… і я би поквилила-поплакала в Донецьку рано на валу».

Заламує руки, намагається дістати сонцезахисні окуляри, які провалилися в декольте. Подоляк нервово щось пощупує за спиною, робить вигляд, що його не обходять маніпуляції мадемуазель.