Нацизм vs комунізм: порівняння без кон'юнктур

Опінії
21 лютого, 11:02
Нацизм vs комунізм: порівняння без кон'юнктур

Популярні судження є некоректними і поверхневими.

Історик, публіцист, кандидат історичних наук.

Порівняння нацизму (чи фашизму, як в нас часто помилково його називають) і більшовизму (або сталінської моделі комунізму) завжди було модною тенденцією в українській політології та суспільній думці. І, зазвичай, безапеляційно стверджується, що ці режими практично є подібними.

Варто зазначити, що це переконання характерно не лише для України, але і для багатьох інших держав. Зокрема, перший президент Чехії Вацлав Гавел, в своїй «Празькій декларації» фактично «прирівнює більшовицький режим із нацистським».

Проте, це судження є некоректним і базується лише на поверховому огляді.

Для підтвердження цієї точки зору достатньо провести порівняльний аналіз головних аспектів існування та життєдіяльності обох цих політичних режимів.

Відразу зауважу, що хронологічно ми обмежимо період нашого аналізу мирним часом, тобто до початку Другої світової війни, оскільки після цього основними стали закони воєнного часу, яким підпорядковується будь-яка держава для ведення війни, а «мирне будівництво» відходить на другий план.

Перше, на що ми звернемо увагу, – це ставлення влади до громадян своєї країни, що є одним з основних моментів у характеристиці будь-якого політичного режиму.

Навіть при побіжному аналізі ми бачимо діаметрально протилежні підходи. Звертає на себе увагу, що нацистський режим в Німеччини дуже дбайливо ставився до громадян своєї країни.

Держава всіляко захищала просту людину, створюючи для неї максимально комфортні умови життя, праці та відпочинку.

Нацистські лідери будували для своїх громадян «Державу благоденства», де кожен мав роботу, пристойний заробіток, гідні умови життя. Багато в чому цього вдалося досягти, а Райх перетворився на справжнього гаранта якості життя та свободи своїх громадян.

Цікаво відзначити, що навіть під час війни нацисти всіляко прагнули уберегти цивільне населення від тягот воєнного часу, продовжуючи випускати мирну продукцію, часто навіть на шкоду військовій. Такі тенденції зберігалися до початку 1943 року, коли в Німеччині проголосили «Тотальну війну», що повністю перевело життя країни на воєнні рейки.

У той же час відношення до людини в СРСР при Сталіні, не дивлячись на задеклароване «світле майбутнє», можна охарактеризувати як постійний процес по перетворенню «простої радянської людини» в безправний гвинтик системи, єдиним сенсом існування якого є робота на благо держави та партії, в шкоду власному «я» і своєму рівню життя.

Стійка тенденція до зниження життєвого рівня радянських громадян проявляється вже з початку 30-х років, навіть незважаючи на знамениту сталінську формулу: «Жити стало краще – жити стало веселіше».

Такі сталінські заяви виглядають злою іронією в порівнянні з реальною ситуацією. Становище робітника в СРСР при Сталіні вкрай нагадує описане Д. Оруеллом в його знаменитій книзі «1984» – забитий, безправний, живе в злиднях, але при цьому твердо переконаний, що так і повинно бути і що це єдиний правильний шлях.

А що говорити про радянських селян, яких сталінський режим свідомо перетворив в «колгоспних кріпаків», відібравши у них паспорти і заборонивши покидати місце проживання?

Наступним аспектом, на якому ми зосередимо свою увагу і який, до речі, випливає з попереднього, є репресії держави стосовно власних громадян.

Всупереч поширеній думці, масштаби внутрішніх репресій в Німеччині були вельми і вельми скромними, і стосувалися в основному політичних супротивників режиму, саботажників, нероб і кримінальних злочинців, але ніяк не простих добропорядних громадян.

До початку Другої світової війни чимало ув'язнених нацистських концентраційних таборів вже були звільнені – на цей момент в таборах перебувало 21 000 ув'язнених (з більш ніж 70 мільйонів населення країни), причому сюди входили не тільки політичні в’язні, а й кримінальні злочинці.

У нацистській Німеччині не було тієї масової істерії, характерної для Радянського Союзу в період правління Сталіна, коли населення активно займалося пошуком внутрішніх ворогів, доносячи до органів НКВД навіть на близьких родичів, запідозривши їх у нелояльності до режиму, найчастіше надумано.

Не було там і масових народних демонстрацій, популярних в СРСР, з типовою вимогою до партії і керівництва НКВС – «Знищити ворогів народу, що затаїлися серед нас».

Також у Німеччині не проводився так званий соціоцид, тобто свідоме знищення цілих суспільних класів.

Там не було державного терору проти селянства чи робітників, не кажучи вже про буржуазію або інтелігенцію. Навпаки, держава вміло перетягувала всі суспільні класи на свою сторону, роблячи це не жорстокими репресіями, але задоволенням нагальних потреб кожного класу. Тотальний контроль та уніфікація суспільства в Німеччині пройшли швидко та для більшості населення – порівняно безболісно.

Те, що в СРСР при Сталіні держава творила з селянством, здійснюючи політику насильницької колективізації та розкуркулення, або з армією чи інтелігенцією, де переслідувалися і знищувалися всі незгодні з «великим вождем», для Німеччини виглядає нонсенсом.

Наприклад, неможливо уявити собі, щоб там стався голодомор, як в СРСР в 1932-1933 роках, масова насильницька колективізація і розкуркулення селянства, або ж таке характерне для СРСР при Сталіні явище, як встановлення в НКВС норм щомісячних арештів (для кожного району країни – своя норма, яку чекістам потрібно було виконувати за будь-яку ціну) тощо.

Ставлення до підприємницької діяльності. Нацистський режим лояльно ставився до приватних підприємців та всіляко заохочував подібну активність. Кожен підприємець був вільний у своїх діях, якщо брав на себе особисту відповідальність за результат.

Такі підходи стали однією з причин ліквідації безробіття та зростання економіки.

В СРСР безробіття теж не було, проте всі робітники були перетворені на державних рабів, яких держава переслідувала навіть за запізнення на роботу та врешті-решт взагалі позбавила вихідних днів. Приватна підприємницька діяльність в СРСР була заборонена.

Відкритість кордонів і право вільного виїзду громадян за кордон. Громадяни Німеччини мали право в будь-який момент виїхати за кордон. Ба більше, держава свідомо створювала для німців усі умови для міжнародного туризму, включно з дешевими путівками (більшу частину їх вартості сплачувала держава) на міжнародні круїзні лайнери, які міг придбати будь-який німецький робітник.

Все це робилося з метою, щоби німці побачили життя в інших країнах і могли порівняти з тим, що відбувається в Німеччині, а також донести правду про свою країну для жителів інших країн.

У Радянському Союзі, навпаки, всі кордони були закриті, а люди, що мали ті чи інші закордонні зв'язки, розглядалися як потенційні шпигуни і вороги народу.

Нерідко звичайні анкетні дані про навіть разове перебування за кордоном (не кажучи вже про знання іноземних мов) служили підставою для звинувачення у шпигунстві та вироку.

Національне питання. У Німеччині чільною расою була оголошена німецька нордична раса. Практична реалізація цього твердження була обумовлена ​​етнічною однорідністю німецького населення.

Однак це зовсім не означало переслідування за національною ознакою інших етнічних груп, за винятком єврейського населення Німеччини (на що були особливі причини, які ми в даній статі зачіпати не будемо).

У той же час, у нацистській Німеччини вільно проживали представники інших національностей, зокрема досить численні групи українських і російських емігрантів, які виїхали туди після закінчення Громадянської війни в колишній Російській імперії.

Ніхто їх ніколи не переслідував і не дискримінував за національною ознакою, а чимало дітей таких мігрантів взагалі отримали німецькі паспорти. 

Зі свого боку СРСР був багатонаціональною державою, тому в ньому спочатку декларувався принцип рівноправності всіх національностей та етнічних груп. Звідси багато недобросовісних істориків роблять висновок, про відсутність в СРСР переслідувань за національною ознакою.

Проте, не можна назвати сталінський режим сприятливим для національного розвитку народів СРСР.

Так, русифікація, яка почалася на початку 30-х років, на десятки років відкинула назад національний розвиток у всіх республіках СРСР. Прямим наслідком русифікації стали звинувачення тих чи інших репресованих мешканців національних республік у відповідному націоналізмі.

Переслідувань за національною ознакою в СРСР в 30-ті роки не було, тільки, якщо людина про своє походження згадувала виключно на свята в контексті «Ми, радянські українці, вітаємо нашого великого і мудрого вождя товариша Сталіна».

А ось якась інша згадка про свою «українськість», могла закінчитися звинуваченням в націоналізмі з відповідними наслідками.

Наступним, цілком логічним етапом радянської національної політики, стали вибіркові депортації великої кількості представників окремих верств населення Західної України та країн Балтії в 1940 році, що згодом змінилися масовими депортаціями цілих народів, зокрема, кримських татар і чеченців, здійсненими в 1944 році.

І в нас також часто забувають про ще одну пікантну деталь – після завершення Другої світової, сталінська держава, несподівано для багатьох, «встала на антисемітські рейки», що вилилося в репресії проти євреїв, які займали провідне становище в країні (справа і розстріл учасників Єврейського антифашистського комітету, «Справа лікарів» тощо) і спровокувало потужну хвилю побутового антисемітизму.

Висновок. Таким чином, нацизм і сталінізм є чи не діаметрально протилежними різновидами тоталітарних режимів. Також зауважимо, що вся подібність між ними не виходить за рамки звичайних ознак будь-якого тоталітарного режиму – культ особистості вождя, єдина правляча партія, тотальний контроль і уніфікація суспільства, вплив на маси потужної державної пропагандистської машини і так далі.

Все це характерно для будь-якої тоталітарної держави, будь то Третій Райх, СРСР, Північна Корея чи Ірак часів Саддама Хусейна. Проте на підставі цього не треба робити висновки про їх тотожність.

Читайте також:
Непроста історія партизанського командира
23 березня, 10:30
Початок 30-х років ознаменувався новими експериментами в освіті.
02 березня, 11:20
«Темпора» готує до друку історичне дослідження про запорозьке та чорноморське козацтво.
01 березня, 10:00
21 лютого полтавці завітали на незвичайну екскурсію з елементами театралізації до Краєзнавчого музею.
22 лютого, 13:05
Парадокс історії: Волнін ненавидів українське, але створив один із провідних вишів України.
21 лютого, 12:28
Книжка видана під егідою Запорізького національного університету.
20 лютого, 06:53