Наша нова соціальна модель: українські пенсіонери та африканська молодь

Задля того, щоб економіка могла щороку «ковтати» таку кількість людей, потрібна модель зростання. Тобто програма, націлена на економіку високого рівня додаткової вартості — лише у цьому разі буде високий попит на робочу силу.

В Україні зараз відбувається деіндустріалізація, і за сировинної моделі економіки стільки мігрантів просто не потрібно. Сфера послуг у нас не така велика, щоб їй були потрібні сотні тисяч мігрантів.

Так, за Совдепії, коли будували підприємства легкої промисловості, запрошували в'єтнамських ткаль, під яких створювалися величезні підприємства — Херсонський бавовняний комбінат, Дарницький шовковий комбінат. Нині промисловості в Україні практично немає.

Щодо будівництва, на яке їх планують запрошувати, то це точно не 300 тисяч осіб щороку. Так, під конкретні проєкти на пів року, можливо рік, до нас можуть приїхати кілька тисяч людей, але це не новина, адже й до 24.II.2022 на українських будівництвах працювали китайські, турецькі будівельники.

Основна проблема вітчизняних демографів полягає в тому, що вони розглядають демографічне зростання шляхом розвитку міграції у повному відриві від економіки. Фахівці дивляться на показники старіння населення, низьку народжуваність, високу смертність, високий рівень міграції за кордон і вважають, що цю прогалину можна заповнити сотнями тисяч мігрантів.

Але чисельність населення — це не напівпорожня бочка, куди можна долити води, зачерпнувши з іншої бочки. У світі є два типи міграції — трудова та соціально-культурна.

Якщо говорити загалом, то до США, наприклад, їдуть переважно трудові мігранти за високими зарплатами, а до Європи — за високими стандартами життя. Україна, на жаль, не може запропонувати ані першого, ані другого.

Пропоную пофантазувати та уявити, що війна закінчилася й економіка почала зростати на 7-8% на рік, відкриваються нові підприємства з високими зарплатами. Але тут виникає закономірне питання: навіщо нам тоді чужі мігранти, коли ми можемо займатися репатріацією населення, повертаючи своїх?

Ще одне питання, як кого до нас приїдуть ці очікувані 300 тисяч: якщо як заробітчани, які витрачатимуть тут мінімальні гроші, а зароблені гривні мінятимуть на долари та відправлятимуть на батьківщину, то для нас це дуже токсична модель. Мільйони доларів будуть йти в країни Африки та Азії, тоді як нам потрібен приток грошей.

Другий варіант — сотні тисяч мігрантів приїжджають до нас назавжди із сім'ями, купують тут нерухомість і облаштовуються — теж не зовсім на нашу користь. 300 тисяч осіб на рік за 20 років перетворяться на 6 мільйонів, а з урахуванням їхньої народжуваності вони цілком здатні за чисельністю зрівнятися з місцевим населенням.

Але українські пенсіонери та африканська молодь — це не дуже стійка соціальна модель. Швидше за все, це згубна модель, яка прикінчить українців як  самобутню націю.