«Наші втрати були гігантськими»: життя в жертовній хвилі російського штурму

ЛЬВІВ, Україна. Пізно вночі російський солдат прокрадався вздовж смуги дерев до укріпленої української позиції, з жахом спостерігав, як його товариші були знищені ворожим вогнем.

Його загін із 10 колишніх каторжників просунувся лише на кілька десятків ярдів, перш ніж був знищений. «Нас вдарили з кулеметів, — розповів солдат, рядовий Сергій.

Один солдат був поранений і кричав: «Допоможіть мені! Допоможи мені, будь ласка!" – сказав рядовий, хоча допомоги не було. Вісім солдатів загинули, один втік назад до російських ліній, а Сергій потрапив в український полон.

Солдати були сидячими качками, посланими російськими командирами, щоб, по суті, діяти як людське гарматне м’ясо під час штурму.

І вони стали невіднятним компонентом російської військової стратегії, оскільки вона проводить новий наступ на сході України: спираючись на переважну живу силу, більшу частину якої складали недосвідчені, погано навчені призовники, попри високий рівень втрат.

У цих штурмах призовники використовують два основних напрямки: як «штурмовики», які рухаються хвилями, за якими йдуть більш досвідчені російські бійці; і як навмисні цілі, щоб вести вогонь і таким чином ідентифікувати українські позиції для артилерійського удару.

В інтерв’ю минулого тижня пів дюжини військовополонених надали рідкісні розповіді з перших вуст про те, як це – бути частиною жертовного російського нападу.
«Ці наступи були нормою, тому наші втрати були гігантськими», — сказав Сергій. «Наступна група слідувала після паузи в 15 або 20 хвилин, потім ще одна, потім ще».
Про свій бойовий досвід він сказав: «Для мене це була перша та остання хвиля».

За його словами, на щастя, кулі його не оминули. Він лежав у темряві, поки його не схопили українці, які прослизнули в буферну зону між двома лініями окопів.New York Times взяла інтерв’ю у росіян у центрі ув’язнення поблизу Львова на заході України, куди відправляють багатьох полонених ворожих солдатів. Звідти деяких повертають до росії під час обміну полоненими. The Times також переглянула відео допитів українською владою. Ув'язнених ідентифікують лише за іменем і званням з міркувань безпеки, через можливість покарання після повернення.

Хоча вони військовополонені, яких курують українці, росіяни сказали, що розмовляють вільно. Їхні звіти не могли бути незалежно підтверджені, але вони узгоджувалися з оцінками боїв навколо східноукраїнського міста Бахмут західними урядами та військовими аналітиками.

Бійці в загін Сергія були набрані з колоній приватною військовою компанією «Вагнер», сили якої здебільшого дислокувалися в районі Бахмута. Там вони дозволили російським лініям повільно просуватися вперед, перерізаючи ключові шляхи постачання української армії.

Розміщення росією колишніх засуджених є темною главою в жорстокій війні. За оцінками організації «росія за ґратами», правозахисної групи ув’язнених, з минулого літа було завербовано близько 50 000 російських в’язнів, більшість з яких відправили на битву за Бахмут.

На ранніх етапах   війни російська армія мала велику кількість бронетехніки, артилерії та іншої важкої зброї, але відносно мало солдатів на полі бою. Тепер ситуація змінилася: росія розмістила в Україні близько 320 000 військових, повідомляє українська військова розвідка. За словами офіційних осіб, ще 150 000 перебувають у тренувальних таборах, що означає, що півмільйона солдат можуть приєднатися до наступу.

Але використання піхоти для штурму окопів, що пахне Першою світовою війною, приносить великі втрати. Поки таку тактику використовував передусім «Вагнер» у пориві на Бахмут. Минулого тижня глава «Вагнера» євген пригожин заявив, що припинить практику вербування засуджених. Але цього місяця регулярна армія росії почала вербувати засуджених в обмін на помилування, змінивши практику російської сторони у війні з приватної армії Вагнера на військову.

Деякі військові аналітики та західні уряди поставили під сумнів стратегію росії, посилаючись на те, що кількість поранених і вбитих становить близько 70 відсотків у батальйонах, до складу яких входять колишні засуджені. У неділю британське оборонне розвідувальне агентство заявило, що за останні два тижні росія, ймовірно, зазнала найбільшої кількості втрат з першого тижня вторгнення.

Інтерв’ю з колишніми солдатами Вагнера в українському слідчому ізоляторі узгоджувалися з цими описами бойових дій — і проливають світло на жорстокий, жахливий досвід російських солдатів.

«Ніхто ніколи не міг повірити, що таке може існувати», —   сказав Сергій про тактику Вагнера.

Сергій сидів, опустивши плечі, на дивані в кабінеті наглядача СІЗО України. Він лисів і носив черевики без шнурків.

Солдати прибули на фронт прямо з російської системи виправних колоній, яка рясніє жорстокістю і де дотримання суворих кодексів поведінки в насильницьких умовах забезпечується як тюремними бандами, так і охоронцями. Таке ж почуття побитої підкореності зберігається на фронті, сказав Сергій, що дозволяє командирам посилати солдатів вперед у безнадійні атаки людськими хвилями.

«Ми в'язні, навіть якщо колишні в'язні», - сказав він. «Ми ніхто і не маємо прав».
Сергій розповів, що працював техніком стільникового зв’язку в місті на крайній півночі Сибіру, ​​жив із дружиною та трьома дітьми. В інтерв’ю він зізнався в торгівлі марихуаною та метамфетаміном, за що його засудили до 10 років ув’язнення у 2020 році.
У жовтні він прийняв пропозицію воювати в обмін на помилування. За його словами, така домовленість не була запропонована ґвалтівникам і наркоманам, але вбивцям, грабіжникам та іншим ув'язненим віталася.

За три дні на фронті на південь від Бахмута рядовий Сергій спочатку служив носієм, виносячи понівечених, закривавлених колишніх в’язнів, убитих або поранених, передвіщаючи, що на нього чекає, коли йому буде наказано приєднатися до штурму.

У ніч на 1 січня їм було наказано просунутися на 500 ярдів уздовж лінії дерев, потім окопатися та чекати наступної хвилі. Один солдат мав ручний кулемет. Решта були озброєні лише автоматами та ручними гранатами.

Послідовні напади на українські лінії невеликими загонами колишніх російських полонених стали характерною російською тактикою в спробі захопити Бахмут.

«Ми бачимо, як вони повзуть кілометр або більше» в бік українських окопів, потім відкривають вогонь з близької відстані та намагаються захопити позиції, сказав в інтерв’ю голова Комітету Верховної Ради з питань оборони та розвідки полковник Роман Костенко.

«Це ефективно. Так, у них великі втрати. Але з такими великими втратами вони іноді просуваються».

Можливо, зазначив полковник Костенко, такі піхотні штурми укріпленої оборони залишаться здебільшого обмеженими боями за Бахмут і використовуються для збереження танків і бронетранспортерів для очікуваного наступу. Але вони також могли слугувати шаблоном для ширшої боротьби.

Колишніх каторжан, зазначив полковник Костенко, заганяє на поле бою сувора дисципліна:

Рядовий, на ім'я Олександр, 44 роки, який подолав три роки терміну ув’язнення за незаконну вирубку лісу, вступивши на службу до Вагнера, сказав, що перед тим, як відправитися на фронт, йому сказали, що його розстріляють, якщо він не підкорятиметься наказу про наступ.

«Вони привели нас у підвал, поділили на групи по п'ять осіб і, хоча ми не були навчені, сказали нам бігти вперед, наскільки ми можемо», - сказав він про своїх командирів.
Його прорив до українських рубежів у групі з п’яти солдатів закінчився трьома загиблими та двома полоненими.

Інший полонений росіянин, 22-річний Едуард, отримав чотири роки позбавлення волі за викрадення автомобіля. Три місяці провів на фронті носієм носилок, поки його не відправили вперед. Він потрапив у полон під час свого першого нападу у складі людської хвилі атаки. За його словами, з часів, коли він носив носилки, половина чоловіків під час кожного штурму були поранені або вбиті, причому осколкові та кульові поранення були найпоширенішими травмами.

Рядовий Сергій розповів, що спочатку був задоволений пропозицією про помилування в обмін на службу на Вагнері. «Коли я прийшов на цю війну, я вважав, що воно того варто», — сказав він.

Але після одного досвіду нападу він передумав. «Я почав серйозно обмірковувати речі», — сказав він. «Звичайно, воно того не вартувало».

Автори: Ендрю К. Крамер, - The New York Times

Переклад з англійської Останній Бастіон