Науковці знову не змогли розгадати таємницю Стоунгенджа

Вчені не можуть встановити, звідки до Стоунгенджа потрапив один із найбільших і найзагадковіших каменів стародавньої споруди.

Нове геологічне дослідження не підтвердило шотландське походження шеститонного моноліту, а гіпотеза про його переміщення льодовиком додала загадці нових запитань

Вчені не можуть встановити, звідки до Стоунгенджа потрапив один із найбільших і найзагадковіших каменів стародавньої споруди. Геологічні дослідження не підтвердили попередню версію про його походження з північного сходу Шотландії.

Про це повідомляє «Останній Бастіон» з посиланням на Daily Mail та дослідження науковців.

Що відомо про загадковий Вівтарний камінь

Вівтарний камінь (Altar Stone) – одна з найцікавіших частин Стоунгенджа. Це масивна плита з пісковику завдовжки 4,9 м і вагою близько шести тонн. Вона лежить у центральній частині пам'ятки на Солсберійській рівнині в Англії, під уламками іншої кам'яної конструкції, яка обвалилася.

Понад століття дослідники вважали, що моноліт привезли із західного Уельсу. Ця версія залишалася основною, доки сучасні методи геологічного аналізу не поставили її під сумнів.

У 2024 році науковці висунули інше припущення: Вівтарний камінь міг походити з північного сходу Шотландії. Відстань від цього регіону до Стоунгенджа становить приблизно 700 км. Відкриття викликало нові запитання про можливості стародавніх людей перевозити багатотонні брили на такі відстані.

Однак нове міжнародне дослідження, результати якого опублікували 5 листопада 2026 року в журналі Journal of the Geological Society, знову змінило картину. Геологи провели комплексний аналіз структури каменя, його мінерального та хімічного складу, а також ізотопних характеристик. Вони порівняли отримані дані зі зразками гірських порід із потенційних районів походження.

За інформацією дослідників, у північно-східній Шотландії поки не вдалося знайти породи з таким самим набором геологічних характеристик, як у Вівтарного каменя. Науковці також вивчали фрагменти моноліту, які зберігаються в музейних колекціях.

Почесний професор геохімії Аберістуїтського університету Нік Пірс наголосив, що виключення потенційних районів походження є не менш важливим, ніж пошук нових.

«У такій геологічній детективній історії виключення можливих місць походження так само важливе, як і виявлення нових», – пояснив науковець.

За його словами, визначення батьківщини моноліту допоможе краще зрозуміти його незвичайну подорож до Солсберійської рівнини тисячі років тому.

Вівтарний камінь пам'ятника, який зараз в основному похований під двома великими сарсенськими каменями, може походити з північної Англії

фото: Нік Пірс / Аберістуїтський університет

Льодовик міг допомогти перемістити камінь

Ще одну цікаву гіпотезу дослідники запропонували в червні 2026 року. У роботі, опублікованій у Journal of Quaternary Science, науковці з університетів Шеффілда та Кертіна в Австралії розглянули можливість того, що частину шляху Вівтарний камінь міг подолати завдяки льодовику.

За результатами комп'ютерного моделювання, льодовик під час останнього льодовикового періоду міг перенести уламки порід із північного сходу Шотландії до Доггер-банки – підводної мілини в Північному морі. Вона розташована приблизно за 400 км від Стоунгенджа.

Такий сценарій міг би скоротити відстань, яку довелося б долати людям. Однак дослідники не стверджують, що саме так перемістили Вівтарний камінь. Модель не підтверджує його доставлення льодовиком безпосередньо до пам'ятки.

У цієї гіпотези є додаткова часова проблема: Доггер-банка опинилася під водою через підняття рівня моря задовго до ймовірного встановлення каменя у Стоунгенджі. Навіть якщо льодовик справді переніс породу до цієї місцевості, людям усе одно довелося б організувати її подальше переміщення на сотні кілометрів.

фото: Адам Стенфорд / Журнал Геологічного товариства

Як будували Стоунгендж

Стоунгендж споруджували в кілька етапів приблизно між 3000 і 1600 роками до нашої ери. Спочатку на цьому місці з'явилася кругла земляна огорожа з ровом і валами. Усередині розташовувалися 56 дерев'яних або кам'яних стовпів.

Близько 2500 року до нашої ери почалося спорудження центральних кам'яних конструкцій. Для цього використовували величезні брили пісковику та менші камені, відомі як блакитне каміння.

За даними британської організації English Heritage, будівельники працювали ще до появи металевих інструментів і винайдення колеса. Переміщення, обробка та встановлення багатотонних брил потребували сотень людей. Для роботи використовували прості знаряддя, мотузки, деревину та роги тварин.

Організація такого будівництва вимагала не лише фізичної праці, а й ретельного планування. Потрібно було забезпечувати робітників їжею, матеріалами та інструментами.

Походження Вівтарного каменя залишається однією з найбільших нерозгаданих загадок пам'ятки. Дослідники сподіваються, що нові геологічні дані допоможуть звузити коло пошуків і зрештою встановити, звідки саме стародавні будівельники привезли шеститонний моноліт.

фото з відкритих джерел